РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

На створення 1 т коренеплодів і відповідної маси гички буряк столовий використовує 4–6 кг N, 1,5–2 – Р2O5, 6–7 кг К2O, отже, ця культура калієфільна.

Особливо багато калію вона потребує на заплавних і торфових ґрунтах, бідних на цей елемент. На ґрунтах із великим вмістом натрію ефективність калійних добрив знижується, оскільки буряк засвоює натрій. Тому ця культура добре реагує на внесення добрив, що містять натрій. На чорноземних ґрунтах буряк столовий насамперед реагує на фосфорні добрива, на заплавних і провапнованих – уражується гниллю сердечка (дуплистість) унаслідок нестачі бору.

Буряк столовий добре реагує на внесення органічних добрив, але під нього не слід вносити слабоперепрілий гній, оскільки це може призвести до галуження коренеплодів і погіршення їх форми. Його ліпше висівати після угноєних попередників.

Маючи добре розвинений листковий апарат і глибоко розгалужену кореневу систему, буряк столовий витримує вищу, ніж морква, концентрацію ґрунтового розчину й може використовувати підвищені норми мінеральних добрив. Однак перевищувати оптимальні норми, особливо азотних добрив, недоцільно, оскільки у коренеплодах підвищується вміст нітратів, погіршується їх лежкість.

Під буряк столовий мінеральні добрива вносять у нормі Ν60-80Ρ60-90Κ60-90.

Крім основних елементів живлення буряку часто не вистачає в ґрунті доступних сполук кальцію і магнію, мікроелементів, зокрема бору і мангану. Якщо вміст рухомих сполук магнію в ґрунті менший за 50 мг/кг, потрібно внести до 70 кг/га MgO.

За нестачі кальцію рослини буряку й особливо їх коренева система різко слабшає, листки стають строкатими, їх ділянки між жилками біліють. Нестачу кальцію усувають внесенням кальцієвої селітри, або проводять 2–3 позакореневі підживлення хелатом кальцію.

За нестачі бору молоді листки і верхня частина коренеплоду відмирає, виникає гниль серцевини. Тому на ґрунтах із вмістом рухомого бору менш як 0,2-0,3 мг/кг його потрібно внести в ґрунт з розрахунку 1–2 кг/га або провести 2–3 позакореневі підживлення.

Удобрення цибулі

Цибуля – одна з найвибагливіших до умов мінерального живлення овочева культура. Створити для неї оптимальний поживний режим ґрунту дуже складно. Це пояснюється тим, що цибуля має слаборозвинену кореневу систему, яка розміщується в малому об'ємі верхнього шару ґрунту й засвоює незначну кількість елементів живлення. За виносом елементів живлення з урожаєм цибуля поступається багатьом овочевим культурам. Так, на утворення 1 т товарної продукції вона засвоює з ґрунту 3–4 кг N, 1,2-1,7 – Р2O5 і 3–4,5 кг К2O.

Отже, з елементів живлення цибуля найбільше використовує калію та азоту, але за надлишку азоту, особливо в другій половині вегетації, достигання цибулин затримується, вони погано зберігаються взимку. Тому найбільше азоту цибуля засвоює у першій, а калію – у другій половині вегетації. Слід також зазначити, що гострі сорти цибулі засвоюють більше азоту, солодкі, навпаки, більше потребують калію. Фосфорне живлення впродовж вегетації має бути рівномірним. Для утворення ароматичних речовин цибулі необхідна сірка, тому під неї найліпше застосовувати сірковмісні добрива – сульфат амонію, сульфат калію та ін.

Цибуля краше росте на окультурених супіщаних і легкосуглинкових ґрунтах. Вона досить чутлива до концентрації ґрунтового розчину та кислотності ґрунту. Оптимальна реакція ґрунтового розчину для неї становить pH 6,7-7,3.

Високі врожаї цибулі можна вирощувати при застосуванні органічних і мінеральних добрив та за достатньої забезпеченості рослин водою.

Цибуля, порівняно з іншими овочевими культурами ліпше використовує елементи живлення з гною, ніж із мінеральних добрив. Гній рекомендується вносити лише перепрілий або перегній (30 т/га) під зяблеву оранку. Свіжий гній ліпше вносити під попередник. Високі норми гною, внесені під цибулю, спричинюють сильний ріст пера та гальмують достигання цибулин. Норми мінеральних добрив під цибулю становлять N90-120P60_90K90-120, а в умовах зрошення – більш ЯК Ν150Ρ150Κ120•

У зв'язку з високою чутливістю цибулі до концентрації солей у ґрунті високі норми добрив, які вносять в умовах зрошення, важливо розподіляти з урахуванням біологічних потреб культури. Фосфорні й калійні добрива вносять під зяблевий обробіток ґрунту, за винятком частини фосфору (10-15 кг/га) для рядкового внесення. Найліпший період першого підживлення азотом – фаза 2–3 листків, другого – початок формування цибулин.

Якщо в основне удобрення було внесено недостатню кількість добрив, то під час першого підживлення застосовують Ν20Ρ15-20Κ15-20, другого – Р25К25.