Розділ «10.9. Удобрення плодових, ягідних культур і винограду»

Плодові та ягідні культури – багаторічні рослини. Вони впродовж усього свого життя ростуть і плодоносять на одному місці. На відміну від польових і овочевих культур, які зазвичай вирощують у сівозміні, ці культури виносять з ґрунту одні й ті самі елементи живлення, потребують певної реакції ґрунтового розчину та допустимої концентрації солей. Тому в плодоносних садах і ягідниках основними заходами з підвищення родючості ґрунтів є система застосування добрив та утримання ґрунту, а в умовах недостатнього та нестійкого зволоження – проведення зрошення.

Розвиток садівництва значно залежить від садопридатності ґрунтів. Для плодових культур закон адекватності генотипу рослин умовам їхнього росту має виняткове значення. Оскільки плодові дерева багаторічні, помилки у виборі умов закладання саду можуть виявитися навіть через 10-15 років.

Обираючи місце під сад, необхідно врахувати як рівень родючості ґрунту взагалі, так і його забезпеченість рухомим сполуками мікроелементів. Задоволення потреб рослин у мікроелементах залежить від багатьох чинників, зокрема від карбонатності ґрунтів і ґрунтоутворювальних порід. Високий уміст карбонатів у ґрунтах виявляється у вигляді вапнякового хлорозу. Це сукупне явище обумовлене нестачею в живленні рослин заліза, міді, цинку, кобальту, мангану і бору. Однак найбільше на це впливає нестача заліза.

Система удобрення плодових садів і ягідних кушів передбачає: удобрення плодових і ягідних розсадників; окультурення ґрунту перед закладанням саду; внесення добрив під час садіння плодових дерев і ягідних кущів; удобрення молодого і плодоносного саду. Для суниці розрізняють удобрення маточних і ягідних плантацій.

Особливості живлення плодових і ягідних культур

Удобрення плодових і ягідних розсадників

Плодові розсадники зазвичай складаються з трьох відділень: 1) відділення маточних насаджень (маточно-насіннєвий сад, який забезпечує отримання насіння для вирощування підщеп, маточно- сортовий сад районованих плодових порід і сортів, який забезпечує розсадник живцями для щеплення, маточна ділянка для вегетативного розмноження підщеп); 2) відділення розмноження насіннєвих підщеп – шкілка сіянців; 3) відділення вирощування (формування) щеплених і кореневих саджанців. Для відділень розмноження (шкілка сіянців) і формування (шкілка саджанців) закладають окремі сівозміни, оскільки вирощувати сіянці і саджанці кілька років підряд не рекомендується. Однією з ключових вимог для успішного вирощування саджанців насіннячкових порід є закладання чергового поля розсадника на землях, де раніше, щонайменше 20 років, не вирощували плодових рослин і саджанців, уникали будь-яких сівозмін.

Саджанці плодових культур інтенсивно ростуть і засвоюють дуже багато елементів живлення, тому досить вибагливі до поживного режиму й водно-фізичних властивостей ґрунту.

На першому полі сівозміни шкілки сіянців восени проводять глибоку оранку плантажним плугом на глибину 30–45 см. На дерново-підзолистих ґрунтах орють на глибину 25–30 см з ґрунтопоглиблювачем (додаткове розпушення на 10–15 см). При цьому вносять 50–100 т/га гною або торфогнойового компосту і Р90-120K90-120 (залежно від агрохімічної характеристики ґрунту). Гній можна замінити 200-300 т/га торфу. Кислі ґрунти вапнують у два строки: восени під плуг і навесні – під культивацію. Удобрення польових культур у сівозміні планують залежно від рівня врожаю та їх біологічних особливостей. Після 2–3 років окультурення ґрунту, коли вирощують польові культури, ділянки використовують для вирощування сіянців- підщеп і вирощування саджанців.

На другому полі сівозміни шкілки сіянців, коли рослини мають 3–4 листки, проводять перше підживлення азотними добривами (доза 30–40 кг/га д. р.), а на початку інтенсивного росту, але не раніше ніж через 15–20 діб після першого – друге підживлення (доза 40–45 кг/га д. р.).

Якщо азотні добрива вносять одночасно з поливанням, то концентрація розчину під час першого підживлення має бути в межах 0,10–0,15 %, а під час другого – не більш як 0,2 %.

На третьому полі сівозміни шкілки сіянців зазвичай вирощують ранню капусту.

Підщепний матеріал, вирощений у шкілці сіянців, висаджують у відділення щеплених і кореневих саджанців (шкілка саджанців). У шкілці саджанців залежно від схеми сівозміни можливі кілька систем удобрення.

Перша схема сівозміни: 1 поле – буркун на зелене добриво + 50 т/га гною + +P90-120K90-120; II – підщепи (N90); III однорічки (Ν60-90); IV дворічки (N60-90); V – ячмінь ярий + конюшина (N30P60K60); VI – конюшина; VII поле – капуста (40 т/га гною + N90Р60К60).

Друга схема сівозміни: I–IV поле – те саме, що і в першій сівозміні; V – горох (N30P60K60); VI – пшениця озима (N90P60K60); VII – капуста (40 т/га гною + + N90P60K60.

На першому полі органічні, фосфорні та калійні добрива заробляють під зяблеву оранку. Підщепи навесні перед початком інтенсивного росту підживлюють азотними добривами (40–50 кг/га д. р.), через місяць підживлення повторюють. На другому полі розсадника, де вирощують однорічки, напровесні проводять перше азотне підживлення (30–40 кг/га), а потім за висоти окулянтів 15–20 см, тобто на початку їх інтенсивного росту, друге підживлення такою самою дозою. На третьому полі, де ростуть дворічки, добрива вносять у міру потреби; якщо в ґрунті вміст рухомих сполук фосфору і калію оптимальний, то обмежуються внесенням лише азотних добрив.

Ягідний розсадник (шкілка) – спеціалізована сівозмінна ділянка, де дорощують укорінені зелені та комбіновані живці (1–2 роки), відсадки (1 рік), вирощують саджанці із здерев'янілих живців (1–2 роки). Для вирощування саджанців смородини й аґрусу застосовують шестипільну сівозміну; І поле – ячмінь ярий + конюшина; II–III – конюшина; IV – просапні (крім пасльонових культур, які є переносниками нематод); V – живці і відсадки (дорощування смородини й агрусу); VI – дворічні саджанці ягідних культур.

Грунт готують як і на першому полі сівозміни шкілки сіянців, але з калійних добрив вносять безхлорні форми (смородина чутлива до наявності хлору). Для поліпшення структури ґрунту з метою отримання густорозгалуженої кореневої системи саджанців бажано вносити нейтральний або слаболужний добре розкладений торф із розрахунку 100 т/га.

У шкілці першого року, як тільки рослини починають рости, їх підживлюють азотними добривами (30-40 кг/га д. р.). Якщо ріст повільний, через 15–20 діб підживлення повторюють. Сухі добрива найліпше вносити перед дощем, поливанням або одночасно з поливанням. Рослини також можна підживлювати позакоренево 0,15–0,20%-м розчином карбаміду. В шкілці другого року під першу культивацію міжрядь вносять повне мінеральне добриво по 60–90 кг/га д. р.