РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

У Великій Британії фірма АДАС розробила дві системи удобрення пшениці озимої. За маловитратною системою азотні добрива вносять один раз на ранніх стадіях росту (прощупування другого вузла), за високовитратної – норми азотних добрив збільшують на 1/3. Основну їх кількість вносять у період появи першого вузла на стеблі.

За системою МБА, створеною фахівцями фірми БАСФ, як страховий захід проводять ранньовесняне підживлення, під час якого вносять зокрема N60_90, причому тим більше, чим густіший стеблостій і пізніший строк сівби. Друге підживлення проводять малими дозами, трете – дозою N60 до появи колосу, оскільки в цей період активно засвоюється азот.

Отже, залежно віл ґрунтово-кліматичних умов, попередників і сортів, потрібно проводити страхове або стимулювальне внесення азотних добрив напровесні після танення снігу. Азот добрив засвоюватиметься пшеницею в період відновлення вегетації. оскільки навесні вона починає відростати за температури 5 °С, тобто через 2–3 тижні після танення снігу. Пізніше вже не можна буде вийти в пале, щоб внести добрива. Крім того, потрібно буде виконувати інші польові роботи (культивацію, сівбу ярих зернових культур тощо).

У значно пізніші строки рекомендують вносити азотні добрива дисковою сівалкою (метод Бузнииького). Однак він мас низку недоліків, зокрема малу ширину захвату агрегата. На рослинах пшениці не мас бути роси, а ґрунт повинен бути фізично спілим, шоб він не прилипав до коліс і дисків сівалки. Під час її проходу під колесами і сошниками гине до 20 % рослин пшениці. Крім того, від хворих до здорових рослин сошниками передаються хвороби. Все не завдає значної школи майбутньому врожаю, який іноді не компенсується проведеним удобренням, розпушуванням ґрунту сошниками сівалки та дещо рівномірнішим внесенням добрив на глибину 5–6 см.

Ефективність застосування азотних добрив під пшеницю озиму обернено залежить від запасів мінераіьного азоту в кореневому шарі фунту. Незалежно від ґрунтово-кліматичних умов середній нормативний запас мінерального азоту напровесні в шарі фунту 0–60 см під пшеницею озимою становить 110–130 кг/га. Збільшення запасів мінерального азоту в ґрунті понад зазначену кількість не сприяє підвищенню врожайності зерна пшениці, але дешо поліпшує його якість. Тому дозу азотних добрив для наступних підживлень можна визначити на основі балансових розрахунків з урахуванням загальної потреби пшениці озимої в азоті для отримання запланованою врожаю, дози азоту, внесеного напровесні, та запасів мінерального азоту в фунті.

Приклад. Запланована врожайність зерна пшениці озимої становить 50 ц/га з вмістом у ньому бика 14 %. Збір бика має бути 7 ц/га (50 • 14 : 100). Білок містить 17,5 % азоту. Отже, в зерні міститиметься 123 кг/га азоту (7 • 17,5 : 100). Співвідношення в урожаї зерна до соломи 1:1. тобто врожайність соломи становитиме 50 ц/га. В 1 ц соломи міститься 0.5 кг азоту, в 50 ц його буде 25 кг. Отже, для впрошування врожаю 50 ц/га озимої пшениці вона має засвоїти 148 кг/га <123 + 25) азоту. Припустивши, що пшениця озима засвоїть 50 % азоту з фунту (74 кг/га) і 50 % із добрив, знайдемо, що з добривами потрібио внести 148 кг/га азоту (74 • 100 : 50).

Дозу азотних добрив, яку вносить восени після гіршого попередника або занизького рівня родючості фунту, при цьому не враховують.

Якщо напровесні було внесено азотні добрива в дозі 30 кг/га д. р., а вміст мінерального азоту в шарі фунту 0–60 см становить 40 кг/га, то доза другого підживлення на початку росту стебла пшениці озимої мас становити N80 (120 – 40). Після появи верхівкового листка в рослин потрібно внести ще N38 (148 – 30 – 80). Якщо посіви зріджені (200-250 рослин на 1 м2). під час першою підживлення вносять за наявності 180-200 рослин на 1 м2 дозу азоту збільшують до 60-80 кг/га. Її також збільшують у роки з пізньою весною, що характеризується пізнішим відновленням весняної вегетації (після 1 квітня), внаслідок чого наростання вегетативної маси зменшується.

Якщо господарство не має змоги придбати таку кількість азотних добрив, насамперед потрібно запланувати їх внесення восени та в період формування другого вузла на стеблі пшениці, оскільки від закінчення кушіння до колосіння

(так званий великий період) посіви потребують близько 100 кг/га азоту, тобто щодоби – 2–4 кг/га. У цю фазу доцільно внести N50-60 або 2 рази по 25–30 кг/га азоту. Чим родючіший ґрунт, тим більше він продукує мінерального азоту і тим нижчими можуть бути дози його внесення. Оптимальну дозу добрив встановлюють за листковою діагностикою. У фазу початку виходу рослин у трубку вміст азоту мас становити 3–5 % у розрахунку на суху речовину.

Друге підживлення – продуктивне – сприяє ліпшому росту бічних стебел, які за продуктивністю наближаються до головного стебла. Воно найбільше впливає на врожай зерна. До його проведення потрібно внести гербіциди, щоб не допустити засвоєння азоту бур'янами.

За умов здорового колосу й неушкодженого листкового апарату від закінчення колосіння до достигання пшениця озима ще засвоює близько 80 кг/га азоту. Тому пізнє внесення азотних добрив має велике значення, тим більше, що високий вміст білка в зерні досягається лише таким шляхом. Для цього їх доцільно вносити перед початком колосіння але не пізніше за колосіння рослин. Чим пізніше проведено підживлення, тим менше азотні добрива впливають на величину врожаю і більше на якість зерна. Для встановлення доцільності його проведення використовують дані листкової діагностики. Зазвичай для третього підживлення застосовують підвищені дози азотних добрив – 50-70 кг/га д. р. або з розрахунку 10 кг азоту на І т очікуваного врожаю зерна.

Пізні азотні підживлення підвищують показник седиментації, масу 1000 зернин і натуру зерна, але знижують вміст у ньому лізину, метіоніну і цистину. Це відносне зниження якості компенсується підвищенням вмісту білка.

Внесення азотних добрив під час цвітіння пшениці озимої в посушливих умовах ефекту не дає.

Для підживлення озимих можна застосовувати більшість форм азотних добрив – аміачну селітру, вапняно-аміачну селітру, сульфат амонію та ін. При цьому для підживлення навесні найліпше вносити аміачну селітру, а восени – амонійні форми добрив, оскільки амоній на відміну від нітратів майже не мігрує по профілю ґрунту, й отже, менше втрачається за осінньо-зимовий період. Навесні і влітку пшеницю озиму підживлювати карбамідом недоцільно. За поверхневого його внесення втрати азоту значні, особливо за високої біологічної активності ґрунту.

Для підживлення пшениці озимої потрібно максимально використовувати органічні добрива – гноївку і пташиний послід. Гноївку вносять у нормі 4–5 т/га, розбавивши її у 2–3 рази водою, що зменшує втрати азоту й запобігає опікам рослин. Внесену гноївку негайно заробляють боронами. Приріст урожайності зерна від підживлення гноївкою становить 5 ц/га і більше. Курячий послід найліпше вносити у сухому стані в нормі 4–6 ц/га.

В Україні зазвичай впрошують високі врожаї зерна пшениці озимої, але не завжди доброї якості. Строкатість якості зерна змушує шукати шляхи впливу на його технологічні показники.

Серед відомих прийомів підвищення якості зерна внаслідок зміни азотного підживлення велике значення має позакореневе підживлення. Це складний енергоємний технологічний прийом, позитивна дія якого виявляється лише за певних умов. Позакореневе підживлення введено в технологічний процес вирощування багатьох культур, але як природне живлення воно існувало в усіх сферах рослинного життя із самого свого зародження. В рослині, як єдиному цілісному організмі, всі життєво важливі процеси, зокрема кореневе й позакореневе живлення тісно взаємопов'язані. Тому позакореневі підживлення потрібно розглядати як технологічний прийом, який за певних умов підвищує ефективність внесених у ґрунт добрив та ефективність використання родючості ґрунту. За збільшення вмісту азоту в рослинах активізується процес фотосинтезу, затримується природне старіння листків, зокрема верхівкових. Вважають, що в утворенні й перерозподілі асимілянтів у врожаї зерна верхівковому листку належить 45 %, підверхівковому – 35, колосу – 20 %.

Позакореневі підживлення фосфорними добривами ефективні лише на початку росту рослин – сприяють розвитку кореневої системи. Підживлення калійними добривами проводять рідко, але вони можуть бути ефективними для поліпшення якості зерна.

Ефективність позакореневого підживлення насамперед залежить від форми добрива. Сульфат амонію, аміачна вода та аміачна селітра хоча й поліпшують якість зерна, але обпікають листки і колоски пшениці, внаслідок чого зменшується її врожай. Найліпшим азотним добривом для позакореневого підживлення є карбамід. На відміну від інших форм азотних добрив розчин карбаміду у воді має нейтральну реакцію навіть за підвищених концентрацій (20–30 і навіть до 40 %), він не обпікає листків, добре засвоюється рослинами, тоді як 2–5%-й розчин аміачної селітри спричинює на них сильні опіки. Карбамід концентрацією понад 5 %, надійшовши в клітини, зумовлює плазмоліз, що не супроводжується некрозом тканини, але викликає негативні функціональні зміни в рослинах. Наприклад, у перші дні після обприскування пригнічується процес фотосинтезу.