Розділ «ПЕРЕДМОВА»

Найдавніша та найактуальніша проблема агропромислового виробництва – оптимальне забезпечення населення продуктами харчування. Населення планети щорічно збільшується на 90 млн жителів. За прогнозами експертів Організації Об'єднаних Націй (ООН), до 2050 року населення Землі зросте до 9 млрд осіб, що потребуватиме дворазового збільшення виробництва продуктів харчування. Сучасна агросфера для цього використовує три способи: додаткове розорювання земель; підвищення врожаю за допомогою внесення добрив і використання пестицидів, застосування гідромеліорації; впровадження нових культур, їх сортів і гібридів та порід худоби, використання бактеріальних препаратів, отриманих методом генної інженерії. Проте частина цих чинників нині вже обмежені. Так, лише 3 % території Європи залишається незаселеною. Крім того, в світі щорічно внаслідок недосконалих агротехнологій втрачається близько 10 млн га землі. Ерозія ґрунтів – найпоширеніший вид їх деградації. За даними ООН, частка водної ерозії в руйнуванні ґрунтів становить 56 %, вітрової – 28 %. Тому лише 1/5 приросту рослинницької продукції в світі отримують у результаті розширення посівних площ, решту – від росту врожаїв сільськогосподарських культур.

Особливо важливе значення в біосфері мають ґрунтовий покрив (педосфера), рослинність (фітосфера) і тваринний світ (ноосфера). Ґрунт – унікальний витвір природи, незамінний її ресурс, накопичувач космічної енергії, перетворювач на доступні для рослин форми великого спектра сполук хімічних елементів, основа життя рослин, тварин і людини, оригінальний природний індикатор екологічного стану навколишнього природного середовища.

Ґрунт є ключовою ланкою аграрного виробництва. Використовуючи космічну енергію і великий спектр хімічних речовин навколишнього природного середовища, він перетворює їх, забезпечує ріст і розвиток рослин.

Відомий німецький учений Юстус Лібіх (1840), аналізуючи розвиток сільського господарства, зазначав: "Причина виникнення і занепаду націй полягає в одному і тому самому. Розкрадання родючості ґрунту зумовлює їхню загибель, підтримання цієї родючості – їхнє життя, багатство і могутність". Отже, підвищення родючості ґрунтів – це основна ланка, яка сприяє зростанню врожаїв, і водночас – одна з основних проблем сучасного сільськогосподарського виробництва.

Україна здавна відома як один з найбільших виробників сільськогосподарської продукції, що пояснюється досить сприятливими природно-кліматичними умовами, багатими ресурсами орних земель, більша частина яких (67,7 %) – чорноземи. Займаючи близько 6 % площі Європи, вона має не менш як третину її потенційних біоресурсів. Наддніпрянщина і Наддністровщина – єдине місце у світі, де ширина чорноземного поясу сягає 500 км. На території України виникла славнозвісна трипільська хліборобська культура. Народ України упродовж тисячоліть історичного формування нації пройшов тяжкий шлях, на якому були не лише штучно створені голодомори, а й величезні досягнення, які принесли країні славу "хлібного кошика" Європи.

Утвердилось переконання, що чорноземи – найродючіші ґрунти, а Україна має 8,7 % їх світових площ. Насправді вони не найродючіші в світі і навіть в Україні, бо сформувалися під степовою рослинністю в умовах недостатнього атмосферного зволоження. Гідротермічний коефіцієнт (ГТК) Селянинова для переважної частини території поширення чорноземів становить 0,6-1,0 і лише 25 % їх знаходиться на території з коефіцієнтом 1,0-1,4. У західноєвропейських країнах ГТК зазвичай перевищує 1,4-1,6, проте чорноземів там немає, але надзвичайно ефективно діють добрива.

Отже, ставка на невичерпну родючість чорноземів виявилася невиправданою. Внаслідок тривалої нераціональної експлуатації чорноземів вони цю родючість втратили і вже неспроможні створювати комфортні ґрунтові умови для росту культурних рослин та достатнього задоволення їхніх потреб доступними формами елементів живлення. Тому продуктивність агроекосистеми України в 2–3 рази поступається показникам Євросоюзу, причому ця тенденція спостерігається упродовж багатьох років, незважаючи на зміну соціально-економічних формацій, структуру землекористування, розвиток наукового забезпечення аграрної галузі тощо. З'ясувалось, що найкращий у світі ґрунт (“цар ґрунтів", за висловом В. В. Докучаева) дуже уразливий до антропогенного втручання і може перетворитись на безплідний деградований ґрунт.

Оптимальне співвідношення порушених і непорушених сільськогосподарським виробництвом природних територій – 50 : 50 %. Ще в XIV–XVI ст. територія України на 40 % була вкрита лісами. Нині частка сільськогосподарських угідь досягла 70 %, рілля займає 54 %, на луки і пасовища припадає 14 %, а площа лісів, точніше лісових насаджень, ледь сягає 16 % (за європейськими стандартами – 36 %). Між іншим, ще більш як 100 років тому В. В. Докучаев сформулював загальне положення екологічно раціонального землеробства: необхідно розробити нормативи, які визначають відносні площі ріллі, луків, лісу і водойм; такі норми мають узгоджуватися з місцевими кліматичними і ґрунтовими умовами.

Екстенсивний розвиток землеробства в Україні призвів до надмірної розораності сільськогосподарських угідь (до 80 %; для порівняння: середня розораність території Західної Європи становить 31 %, Індії – ЗО, Китаю і США – 25, Англії, Канади, Німеччини, Франції – 20–45 %), а в деяких областях (Вінницька, Запорізька, Кіровоградська, Миколаївська) – понад 90 %. Якщо український простір в Європі займає 5,7 %, то його сільськогосподарські угіддя – 18,9 %, а рілля – 26,9 %. Це сформувало екологічно несприятливе співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових і водних ресурсів. Учені вважають, що оптимальне співвідношення сільськогосподарських угідь для України таке: рілля – 49 %, багаторічні насадження – 2, природні кормові угіддя – 49 %. У фермерських господарствах західноєвропейських країн розораність ніде не перевищує 60 %.

Для забезпечення сталого розвитку, екологічної рівноваги навколишнього природного середовища, зменшення рівня його забруднення, збереження біологічного і ландшафтного різноманіття велике значення мають природоохоронні території з різними функціями й режимами охорони, серед яких важливу роль відіграють природно-заповідні об'єкти, що загалом формують природно-заповідний фонд. Природно-заповідний фонд України становить лише 4,5 % площі її території, тоді як у країнах Європи, наприклад у Німеччині, Австрії, Швейцарії, він досягає 18–37 % площі їх територій.

Нині призупинено державне фінансування програм із підвищення родючості ґрунтів шляхом лісо-, гідро- і хімічної меліорації. Крім того, скорочення поголів'я худоби зумовило різке зменшення обсягів застосування гною, а низькі ціни на сільськогосподарську продукцію й високі ціни на промислову призвели до зниження обсягів застосування мінеральних добрив. Це спричинило розвиток деградаційних процесів – зниження вмісту рухомих сполук елементів живлення, посилення ерозійних процесів, закислення ґрунтів тощо.

Відомо, що потенціал виробництва продукції рослинництва можна реалізувати лише завдяки високій родючості ґрунтів та поліпшення їх функціональних властивостей. Відтворення родючості ґрунтів – один з основних важелів підвищення врожаю сільськогосподарських культур та продуктивності агроекосистеми загалом. Світовий досвід переконливо доводить, що другим за важливістю чинником для сільськогосподарського виробництва є добрива. Кожен третій житель планети забезпечується продуктами харчування завдяки застосуванню добрив.

За даними Комісії з продовольства ООН (ФАО), частка добрив у формуванні врожаю сільськогосподарських культур становить 30–50 %, а в його прирості – 50-70 %. Згідно з оцінками американських учених, застосування добрив забезпечує підвищення врожаю на 41 %, гербіцидів – на 13–20, кліматичного чинника – до 15, гібридного насіння – на 8, запровадження сівозмін та обробітку ґрунту – на 11–18, водної меліорації – до 5 %. Учені Німеччини вважають, що половину приросту врожаю отримують завдяки використанню добрив, а вчені Франції – навіть до 70 %. Подібні закономірності з деякими відхиленнями у різних ґрунтово-кліматичних умовах спостерігаються і в Україні.

Ключовою проблемою в органічному землеробстві є відновлення родючості ґрунту. Тому, незважаючи на те що в світі запроваджуються основи біологічного землеробства, в країнах із високою продуктивністю галузі рослинництва норми використання добрив усе ще залишаються доволі високими – 250–500 кг/га діючої речовини.

Застосування добрив дає змогу значно ослабити вплив несприятливих погодних умов, підвищити культуру землеробства, врожай і якість продукції рослинництва.

Найважливіші завдання агрохімії – створення оптимальних умов живлення рослин для підвищення продуктивності сільськогосподарських культур і родючості ґрунту шляхом внесення мінеральних добрив, вапнування, гіпсування, повторної дії в біологічному колообігу вже використаних рослинами елементів живлення, які перейшли у гній, та інших органічних добрив.

Вивчення процесів живлення рослин і взаємодії рослин, ґрунту, добрив та погодних умов – це теоретичні основи агрохімії. Важливо навчитись керувати процесом формування врожаю, його якістю, забезпечувати оптимальне живлення рослин упродовж вегетації та застосовувати методи ґрунтової і рослинної діагностики. За влучним висловом відомого агрохіміка Д. М. Прянишникова, надмірною кількістю добрив не можна замінити нестачу знань. Тому знання взаємодії кореневої системи рослин, ґрунту, його мікрофлори, добрив та свідоме врахування цих процесів на практиці сприяє підвищенню родючості ґрунтів, збереженню енергоресурсів та охороні навколишнього природного середовища. Генеральний секретар ООН Кофі Аннан наголошував: "Ми не отримали землю у спадок від наших батьків, ми просто позичили її у наших дітей ...".

У зв'язку з переходом аграрного сектору України на ринкові умови господарювання підвищення продуктивності сільськогосподарських культур на принципах витратної економіки неможливе. Розрахунки доводять, що близько половини всіх енерговитрат у рослинництві припадає на добрива. Для зниження енерговитрат кількість добрив потрібно планувати не під максимально можливий урожай, а для забезпечення раціонального його рівня за максимальної окупності добрив та за помірних темпів поповнення ґрунтових запасів елементами живлення. Тому в Україні наростає потреба в поліпшенні агрохімічної підготовки спеціалістів- агрономів та інших фахівців сільськогосподарського виробництва.