Розділ «9.3. Агрохімічні та фізіолого-екологічні основи системи удобрення»

Розробляючи систему удобрення, необхідно використати ВСІ знання, вміщені в попередніх розділах – живлення рослин, характеристики та властивості ґрунту і добрив.

Систему удобрення розробляють з урахуванням цілої низки умов, які впливають на ефективність добрив: біологічні особливості живлення сільськогосподарських культур, ґрунтово-кліматичні умови, агрохімічні характеристики добрив і вапняних матеріалів, хімічна меліорація, сумісне застосування органічних і мінеральних добрив, агротехнологічні умови, особливості сівозміни, матеріально- технічні та економічні умови.

9.3.1. Біологічні потреби рослин в елементах живлення

9.3.2. Грунтово-илінатичні умови

Ґрунти утворилися під впливом чинників, які діяли з різною інтенсивністю, тому властивості ґрунтів великою мірою визначають ефективність добрив. Максимальних приростів урожаю від їх застосування досягають на малородючих (бідних) ґрунтах. З підвищенням родючості та окультуреності ґрунтів ефективність добрив зазвичай знижується. Для певних типів і підтипів ґрунтів це зниження ілюструє така послідовність: дерново-підзолисті, сірі- і темно-сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені та вилужені, чорноземи звичайні та південні, каштанові ґрунти. Тому під час розробки системи удобрення необхідно враховувати рівень природної родючості ґрунту. Форми добрив треба обирати за такими характеристиками ґрунтів: хімічний і гранулометричний склад, рівень окультурення, реакція ґрунтового середовища, вміст рухомих сполук елементів живлення.

У межах кожного підтипу ґрунту ефективність добрив залежить від його гранулометричного складу. Так, на ґрунтах легкого гранулометричного складу відносний приріст (% до контролю) урожаю культур більший. Проте абсолютні прирости врожаю (в т/га) на родючіших ґрунтах вищі, ніж на менш родючих.

Гранулометричний склад ґрунту істотно впливає на рух елементів живлення добрив, їх поглинання і закріплення, тому його враховують при визначенні норм і доз добрив, строків їх внесення і глибини заробляння. На ґрунтах важкого гранулометричного складу добрива поглинаються і закріплюються сильніше, а відповідно, і переміщуються з водою менше і повільніше, ніж на піщаних ґрунтах.

Гранулометричний склад ґрунту є вирішальним чинником при внесенні азотних добрив разом з насінням, як це практикують за нульової технології обробітку ґрунту. За даними С. A. Grant (2005), найбільша доза азотних добрив, яка може бути внесена без пошкодження майбутніх сходів – 40 (на супіщаних ґрунтах) і 60 кг/га д. р. (на суглинковому ґрунті). Однак такий спосіб придатніший для пшениці та ячменю і менше – для ріпаку й льону, насіння яких більше піддається пошкодженню, особливо при змішуванні з карбамідом.

Значення певних видів добрив у формуванні врожаю також залежить від властивостей ґрунтів, тому враховують рівень потенційної родючості ґрунтів – вміст гумусу, загального азоту, фосфору, калію та інших елементів. Визначається необхідність хімічної меліорації ґрунтів – вапнування (реакція, гідролітична кислотність, сума обмінних основ, ступінь насиченості основами) або гіпсування (лужність, вміст обмінного натрію, ємність катіонного обміну). Щоб оцінити поживний режим ґрунту, потрібно знати вміст рухомих сполук елементів живлення. Для врахування цих агрохімічних характеристик ґрунту використовують ґрунтові карти, агрохімічні картограми та агроекологічні паспорти полів.

Азотні добрива найефективніше використовувати на дерново-підзолистих, сірих- лісових ґрунтах, чорноземах опідзолених і вилужених та в умовах зрошення. З поліпшенням вологозабезпеченості ефективність добрив зростає на всіх типах ґрунтів.

Фосфорні добрива найефективніше застосовувати в умовах недостатнього зволоження на чорноземах звичайних і південних та на каштанових ґрунтах, а також на слабоокультурених ґрунтах інших підтипів.

Калійні добрива найліпше діють на торф'яних, потім на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах. На інших типах ґрунтів (каштанових і чорноземах) ефективність їх значно нижча, а іноді відсутня.

На легких за гранулометричним складом ґрунтах зазвичай ефективніші азотні, калійні та мікродобрива, на важких – фосфорні добрива (це пов'язано із закріпленням фосфору у важкодоступних сполуках).

Загалом залежно від гранулометричного складу мінеральні добрива вносять так: на піщаних і супіщаних ґрунтах – малі дози але часте внесення, на суглинистих – помірні дози і помірна частота, на глинистих ґрунтах – допустиме внесення великих норм про запас. Дози органічних добрив також встановлюють з урахуванням гранулометричного складу ґрунту. На піщаних ґрунтах, хоч і вносять зазвичай високі їх норми, здійснюють це в кілька строків.

Ефективність усіх видів добрив під усі культури зростає після нейтралізації кислих і лужних ґрунтів та досягає максимуму за оптимальної для вирощування культур реакції середовища. Тому хімічна меліорація (вапнування і гіпсування) має передувати застосуванню добрив.

З підвищенням забезпеченості будь-якого типу, підтипу або відміни ґрунту рухомими сполуками елементів живлення ефективність кожного виду добрив знижується. При досягненні високого і дуже високого їх вмісту в ґрунті добрива зазвичай перестають діяти. Тому їх вносять лише з метою покриття виносу елементів живлення з урожаєм.

Тривалі досліди з добривами, які проводять у різних зонах країни, переконливо доводять велике, якщо не вирішальне значення добрив і меліорантів у підвищенні врожаю сільськогосподарських культур, поліпшенні якості продукції з одночасним регулюванням (зазвичай підвищенням) параметрів показників родючості ґрунтів.

Кліматичні і погодні умови (освітлення, температура, вологість ґрунту й повітря) в загальному комплексі чинників, які визначають ефективність добрив, часто мають вирішальне значення. Зміна погодних умов впливає на ефективність добрив на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах на 25–60 %, чорноземних – на 35-70 %.

Світло діє на живлення рослин унаслідок фотосинтезу і транспірації, яка зумовлює переміщення елементів живлення і залежить від сонячної радіації, вологості й температури повітря.