РОЗДІЛ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ АГРОХІМІЧНИХ ЗАСОБІВ ТА ЇХ ОСНОВНІ ТЕХНОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ

3.1. Класифікація агрохімічних засобів

Важливою умовою сільськогосподарського виробництва є підвищення врожаїв різних культур і їх збереження від шкідливих організмів – бур'янів, шкідників і хвороб. Поряд з добривами у сільському господарстві використовують велику кількість агрохімічних засобів для поліпшення властивостей ґрунту, захисту врожаю (боротьба з тваринами, рослинами та мікроорганізмами, що завдають шкоди сільськогосподарському виробництву), регулювання фізіологічних процесів у рослині.

Добрива – це органічні та неорганічні сполуки природного або промислового походження, що дають змогу поліпшувати живлення рослин і підвищувати родючість ґрунту. За характером дії на рослини добрива поділяють на добрива прямої й побічної дії. Добрива прямої дії використовують для безпосереднього забезпечення рослин необхідними елементами живлення (азотні, фосфорні, калійні та ін.). Добрива побічної дії вносять у ґрунт для їх впливу на фізико-хімічні та мікробіологічні властивості (вапно, гіпс, цеоліт та ін.).

За походженням добрива поділяють на мінеральні, органічні та органомінеральні. Виділяють також бактеріальні препарати. Мінеральні, або штучні, добрива – це спеціально вироблені на хімічних підприємствах неорганічні речовини або природні поклади руд (переважно мінеральні солі). До них належать також і деякі органічні речовини, наприклад карбамід. Органічні добрива містять елементи живлення переважно у складі органічних сполук і зазвичай є продуктами природного походження – торф, солома, гній та ін. Органо-мінеральні добрива – це суміші органічних і мінеральних добрив, а також добрива на основі гумінових і фульвокислот у поєднанні з макро- і мікродобривами. Бактеріальні препарати містять культури мікроорганізмів, здатних накопичувати в ґрунті доступні для рослин форми поживних речовин. Речовини, які використовують для боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами рослин, називають пестицидами, або сільськогосподарськими отрутохімікатами.

Отрутохімікати, які застосовують для боротьби із шкідливими для рослин комахами, називають інсектицидами. Препарати, призначені для боротьби з паразитуючими на рослинах грибними і вірусними хворобами називають фунгіцидами, а для боротьби зі збудниками бактеріальних хвороб рослин – бактерицидами.

Багато препаратів використовують як антисептичні засоби для знезараження ґрунту, зерна і сховищ, а також як консервуючі засоби для харчових продуктів і товарної сировини. Для активізації або затримання росту і розвитку рослин використовують фізіологічно активні речовини – регулятори росту рослин. Залежно від умов і норм вони по-різному впливають на рослини: у малих нормах вони зазвичай активізують їх ріст (стимулятори росту), а у великих, навпаки, гальмують або повністю припиняють його (інгібітори росту). Особливо ефективно використовувати регулятори росту для знищення бур'янів. Препарати, які застосовують із цією метою, називають гербіцидами.

Для підвищення продуктивності праці в сільському господарстві застосовують багатофункціональні комплексі препарати – гранульовані продукти, до складу яких входять добрива, інсектофунгіциди, гербіциди, стимулятори росту тощо.

У багатьох випадках одні й ті самі речовини використовують для різних потреб. Наприклад, карбамід – одне з найліпших азотних добрив, але його можна застосовувати як гербіцид, кормову добавку або напівпродукт для виробництва пластмас тощо.

Нині існує багато класифікацій продуктів, які використовують для поліпшення живлення рослин. Так, іноді добрива називають не за складом, а за призначенням (наприклад, добриво для теплиць, добриво для кукурудзи). Окремо вділяють добрива для краплинного зрошення і гідропоніки, тобто для внесення з поливною водою (для фертигації або фертигатори). Це добре розчинні у воді мікродобрива з мікроелементами, зазвичай на хелатній основі.

Макро- і мікродобрива – це як окремі монопродукти, так і комплексні добрива, до складу яких входять декілька мікроелементів а інколи і мікроелементів зазвичай у хелатній формі.

Добрива для позакореневого (листкового) підживлення – водорозчинні мінеральні добрива з мікроелементами, поверхнево-активними речовинами та амінокислотами.

Термін "біологічні добрива, або біодобрива" об'єднує добрива біологічного походження, які пройшли етап ферментації, обробку певними мікробіологічними препаратами, внаслідок чого набули ліпших технологічних і удобрювальних властивостей. Цей термін має більш комерційне, ніж наукове значення.

Добрива, що відповідають вимогам стандартів Міжнародної федерації органічного сільського господарства, об'єднані під назвою "добрива для органічного землеробства" або "добрива для органічного виробництва сільськогосподарської продукції".

Регулятори росту рослин – амінокислоти, полісахариди, альгінати, вітаміни, фітогормони (ауксини, гібереліни та цитокініни). Альгінати – екстракти морських водоростей. Альгінова кислота – полісахарид, що є природним хелатним агентом. Його виділяють із бурих водоростей.

До якості цих продуктів ставляться певні вимоги, які узгоджені між виробником і споживачем відповідними нормативними актами. Згідно з ними, добрива та інші солі випускають різних сортів за вмістом основних і баластних речовин, розміром гранул, рівнем вологості та ін. Вони передбачають застосування певних видів тари і методів аналізу продуктів.

Мінеральні добрива – це продукти промислового або природного походження, що містять елементи живлення в мінеральній формі. Іноді їх називають туками, а промисловість мінеральних добрив – туковою промисловістю. Мінеральні добрива класифікують за хімічним і фізичним станом, характером взаємодії з ґрунтом, способом виробництва.

Елементи живлення – це елементи, потрібні для росту й розвитку рослин. їх поділяють на макро- і мікроелементи.

Макроелементи містяться в ґрунті та в рослинах у кількостях від кількох до сотих часток відсотка (в розрахунку на суху речовину). До них належать N, Р, К, Са, Mg, S. Три елементи живлення – азот, фосфор, калій – називають основними, їх рослини засвоюють у найбільших кількостях.

Мікроелементи – це бор, манган, мідь, молібден, цинк тощо, вміст яких у ґрунтах і рослинах не перевищує тисячних часток відсотка.