РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Амідна форма азоту карбаміду поглинається клітинами листків не лише після попереднього розщеплення з вивільненням аміаку під дією ферменту уреази, а й унаслідок прямого включення цілих молекул у цикл перетворення речовин до діамінокислот. Він не тільки є джерелом азотного живлення, а й фізіологічно активною речовиною, яка інтенсифікує процес фотосинтезу і розщеплення білків у листках, сприяє повнішому відтоку азотних речовин і сірки.

Швидкість поглинання карбаміду листками та його засвоєння дуже варіюють залежно від виду рослин та багатьох чинників внутрішнього і зовнішнього середовища. Для поглинання 50 % внесеного карбаміду потрібно від 1–4 до 12–24 год. У рослинах карбамід високорухливий і вже через 2 доби після обприскування його азот входить до складу білка рослин.

Процес проникнення розчину карбаміду крізь кутикулу листка має певні особливості. Якщо у звичайну погоду розчин карбаміду нанести на поверхню листка вдень, його краплі висихають через 10–15 хв. При цьому на поверхні листка утворюються кристалики карбаміду, які зберігаються до випадання вечірньої роси. Вночі вони адсорбують вологу з повітря і листки знову вкриваються тонкою плівкою розчину, що створює умови для дифузії карбаміду в тканини листка. Такий процес може тривати кілька діб. Тому для ефективного поглинання карбаміду листками дуже важливо забезпечити добре розпилення розчину, оскільки великі краплі під час висихання утворюють друзи кристалів, які не утримуються на поверхні листка й обсипаються на землю. Проте занадто малі краплі розчину карбаміду можуть переноситися потоком повітря і втрачати вологу ще до потрапляння на поверхню листка.

Для позакореневого підживлення пшениці озимої оптимальною дозою азоту є 30–45 кг/га у вигляді 10–30%-го розчину карбаміду. Істотно збільшується вміст білка (в абсолютних величинах на 1,5-2,0 %) й клейковини в зерні та його скловидність переважно за підживлення рослин у період колосіння–на початку молочної стиглості зерна, який зазвичай триває 10 діб. Засвоєний у цей час через листки азот уже не може бути використаний на утворення вегетативної маси рослин, тому повністю витрачається на формування якості врожаю. Підвищення врожайності при цьому незначне – 1,5-3,0 ц/га, переважно че́рез збільшення маси 1000 зернин. Це пов'язано з тим, що до початку колосіння всі елементи структури врожаю пшениці озимої вже сформовані. Під час цвітіння пшениця чутлива, тому застосування хімічних препаратів необхідно припинити до його початку, щоб не зашкодити запиленню й закладанню зерен.

Ефективність позакореневого підживлення пшениці озимої азотом залежить від вмісту його в листках, впливу різних кліматичних чинників, запасів у ґрунті рухомих сполук елементів живлення під час формування зерна та неоднаковим ступенем реутилізації азоту рослинами різних сортів.

Азот карбаміду найліпше засвоюється листками рослин уночі за високої вологості повітря. Тому позакореневе підживлення пшениці озимої найдоцільніше проводити вранці та ввечері. У прохолодну й похмуру погоду цю роботу можна виконувати впродовж усього дня. Однак підживлювати рослини за температури понад 20 °С й низької відносної вологості повітря у сонячний день не рекомендується, оскільки з'являється небезпека обпікання поверхні листків.

Слід зазначити, що часткове побуріння країв листків, пожовкнення верхньої частини листкової пластинки та поява незначних плям від опіків після підживлення негативно не впливають на врожай пшениці озимої внаслідок поліпшення азотного живлення. Карбамід – фізіологічно активна речовина, яка посилює гідроліз азотовмісних органічних сполук у вегетативній масі, сприяє реутилізації азоту з листків у зерно. Тому позакореневе підживлення ефективне за високих агрофонів. Краплі мають бути розміром не більше як 50–100 мкм, бо крупніші стікають, а дрібніші – не досягають рослин. Великі краплі розчину також значно сильніше обпікають листки, ніж дрібні.

Позакореневе підживлення можна поєднувати із застосуванням пестицидів лише тоді, коли доведено їхню сумісність. В іншому разі їх використовують окремо. Під час обприскування пшениці озимої в різні фази розвитку вміст карбаміду в робочому розчині має бути не більшим за: на початку кущіння – 15–20 %, кінець кущіння – 16–18, початок виходу в трубку – 10–12, кінець виходу в трубку – 6–8 %. Внесення за потреби одночасно з карбамідом сульфату магнію зменшує небезпеку опіків від карбаміду та сприяє ефективнішому використанню азоту. Розчин карбаміду (15–20 %) згубно діє на попелицю і на клопа-черепашку, знищує або пригнічує розвиток деяких бур'янів, що поліпшує умови збирання врожаю.

Для позакореневого підживлення пшениці озимої можна також використовувати КАС, розбавивши його водою до 15–20%-ї концентрації, але за ефективністю він поступається розчину карбаміду.

Особливістю мінерального живлення пшениці озимої є те, що після завершення росту вегетативних органів до збирання врожаю вона має засвоїти близько 30 % загальної кількості азоту, поглиненого за весь період вегетації, який переважно використовується на формування якості зерна. Вирощування зерна пшениці озимої з високим вмістом білка можливе лише внаслідок повної реутилізації азоту з вегетативних органів. Створити такі умови можна за допомогою сеникації. Цей прийом ефективний тільки за вмісту азоту в листках рослин пшениці озимої не менш як 2,5 %. Зі збільшенням його вмісту ефективність сеникації підвищується.

Фізіологічна суть сеникації – дія на рослини іонів амонію, що містяться в добриві, які пришвидшують процеси старіння і достигання. Ця дія виявляється в ослабленні процесу синтезу та посиленні гідролізу високомолекулярних сполук на прості й рухомі, що сприяє енергійнішому і повнішому відтоку їх у зерно. Через невелику концентрацію іонів амонію в розчині процеси старіння і підсихання відбуваються повільно і послідовно: спочатку в листках, потім у стеблах і в останню чергу – в зерні. Таке послідовне зменшення обводненості тканин сприяє повнішому переміщенню пластичних речовин із вегетативних органів у зерно.

Оптимальним строком сеникації є фаза тістоподібного стану зерна. Обприскувати посіви потрібно в денні години. За середньодобової температури понад 19 °С і вологості повітря нижчої від 65 % для належного ефекту достатньо 25 кг/га сульфату амонію, а в роки з прохолоднішою і вологою погодою – 50 кг/га, розчиненого в 200–300 л води. Сеникація сприяє зростанню скловидності зерна, вмісту в ньому білка і клейковини. Підвищення при цьому врожайності пшениці озимої на 2–3 ц/га пояснюється поліпшенням умов збирання прямим комбайнуванням унаслідок підсушування вегетативної маси рослин, що пришвидшує настання строків достигання і збирання зерна.

Для живлення пшениці озимої важливе значення має також магній. Він підвищує врожай і сильно впливає на вміст білка в зерні. Зазвичай магній вносять у ґрунт у дозі 50 кг/га MgO або проводять позакореневі підживлення.

Пшениця озима ефективно реагує на внесення мікродобрив. За формування низького рівня врожайності зерна (20–30 ц/га) на більшості ґрунтів обмежувальним чинником продуктивності рослин є забезпечення макроелементами. При внесенні високих норм мінеральних добрив подальше підвищення врожаю залежить від елемента живлення, вміст якого мінімальний. Інколи нестача кількох десятків грамів одного з мікроелементів гальмує засвоєння інших елементів живлення і призупиняє зростання врожаю навіть за високих фонів живлення макроелементами. Найважливішими мікроелементами для пшениці озимої є манган, молібден, мідь, цинк, бор. їх вносять у ґрунт разом із мінеральними добривами, а також за позакореневого підживлення та передпосівного оброблення насіння солями мікроелементів.

У вегетації пшениці озимої, як і інших зернових культур, можна виділити три основні критичні етапи, коли потреба в поживних речовинах (особливо мікроелементах) найбільша:

I – сходи (листкове підживлення забезпечує підготовку рослини до зимівлі);

II – кущіння (активує морфологічні процеси);

III - вихід у трубку (якісно коригує процеси формування і розвитку зерна).

Тому пшеницю озиму підживлюють мікродобривами зазвичай восени у фазу 3–5 листків і навесні – наприкінці кущіння та у фазу другого вузла на стеблі.

Манган активізує окисно-відновні процеси, сприяє підвищенню вмісту цукрів у рослинах пшениці озимої, тим самим забезпечує вищі морозо- і зимостійкість, значно впливає на врожай та його якість. Найбільше рослини його засвоюють від фази кущіння до колосіння. Тому, щоб запобігти значному зниженню врожаю, крім нанесення на насіння манган застосовують позакоренево до формування першого вузла на стеблі в дозі 1 кг/га. Це значно підвищує урожай та його якість. Нестача мангану виявляється у вигляді блідо-жовтих смуг і коричневих плям на листках: рослини слабкі, пониклі, а поле – плямисте й неоднорідне. Причиною її прояву є високе значення pH (нейтральні і лужні), піщані й високогумусовані ґрунти.