РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Вважають що близько 70 % урожаю ріпаку озимого залежить від розвитку та стану рослин до настання зимового спокою (5 діб за температури 2 °С). З осені ріпак має засвоїти 25 % азоту, 30 – калію (80 кг/га К20 у перші 4–5 тижнів після сходів), 25 – сірки, 15 – магнію, 25 % бору від загальної потреби. Достатнє забезпечення макро- і мікроелементами в осінній період росту сприяє формуванню кореневої шийки оптимального розміру, тоді як однобічне азотне живлення призводить до її витягування. Підвищується концентрація клітинного соку, з міжклітинного простору тканин відтягується вода, що є важливою умовою для зменшення ризику вимерзання рослин.

У ріпаку сильно виражена внутрішньорослинна конкуренція між вегетативними і генеративними органами. Так, уже через два тижні після цвітіння фотосинтетична поверхня стручків сягає 1 м2/м2 поля, а через два місяці – 3 м2/м2. Тому на врожай впливає не листкова маса, а площа стручків, які забезпечують насіння асимілянтами. Цим і пояснюється необхідність оптимізації насамперед азотного живлення з метою гальмування утворення надмірної листкової маси.

До 80 % азоту, засвоюваного ріпаком озимим навесні, припадає на період від початку відновлення весняної вегетації до цвітіння. Під час формування стручків ріпак використовує азот із кореневої і стеблової мас, оскільки у цей час він може засвоїти з ґрунту незначну кількість азоту. Тому важливим заходом для догляду за ріпаком озимим є своєчасне і достатнє підживлення азотними добривами на початку відновлення весняної вегетації. Азотні добрива напровесні потрібно внести якомога раніше, щоб після зими на рослинах швидко утворилися нові листки, бо з втраченими в зимовий період листками в рослинах різко знижується кількість накопиченого азоту. В районах з недостатнім зволоженням роздрібне (у 2 строки) внесення азотних добрив найефективніше. Ріпак озимий вже за температури 2–3 °С відновлює вегетацію, що значно раніше, ніж пшениця озима. Приріст маси ріпаку та його ріст у висоту розпочинається навесні дуже рано, тому дуже важливо в цей час забезпечити рослини азотом. Нестача азоту напровесні призводить до швидкого росту головного пагона, зменшення гілкування, раннього цвітіння, скорочення його тривалості, зменшення кількості стручків і зниження продуктивності рослин. Тому, з урахуванням попередників, рівня родючості ґрунту і запланованої врожайності за першого ранньовесняного підживлення вносять 80–120 кг/га азоту, зазвичай – 100 кг/га. При цьому необхідно зважити на стан посівів, які перезимували. Якщо зима була "м'яка" і посіви добре перезимували, то дозу першого підживлення потрібно зменшити, щоб не було надмірного живлення азотом, яке може призвести до збільшення площі листкової поверхні, а не до гілкування. Якщо посіви слабкі, дозу азотних добрив збільшують. Зазвичай дозу їх внесення розраховують за принципом 50 кг азоту на 1 т врожаю. Під час другого підживлення, яке проводять через 2–3 тижні після першого, зазвичай на початку росту стебла, але не пізніше ніж на початку цвітіння, вносять 40–80 кг/га азоту. Другу дозу визначають за різницею між розрахованою нормою азотних добрив і величиною першої дози. За умов недостатнього або нестійкого зволоження перенесення частини азоту добрив у друге підживлення є неефективним. За умов достатнього зволоження проводять і третє підживлення – від початку до середини цвітіння аміачною селітрою дозою 30–40 кг/га д. р. Азот цього підживлення сприяє росту стручків і збільшує масу насіння ріпаку. Одночасно з внесенням пестицидів ріпак можна обробляти кілька разів 8–12%-м розчином карбаміду (300 л/га) до фази цвітіння.

За врожайності 30 ц/га ріпак виносить з ґрунту 300-400 г бору, 1000–1800 г мангану, 10–15 г молібдену. В залізі, цинку й міді його потреби не підвищені.

Для ріпаку озимого можна виділити три основні критичні етапи, коли його потреба в поживних речовинах, особливо в мікроелементах, найбільша:

I – формування листкової розетки (позакореневе підживлення дає змогу підготувати рослини до зими);

II – формування стебла (забезпечує активізацію морфофізіологічних процесів);

III – зав'язування і розвиток бруньок, а також кінець цвітіння (поліпшує процеси цвітіння, формування і розвиток насіння).

Ці етапи враховують під час планування позакореневих підживлень.

З усіх мікроелементів вирішальне значення має лише бор. Підживлення бором рослини потребують у період активного росту стебел і пагонів, а також на початку цвітіння, що значно зменшує обпадання квіток. Таке обприскування можна поєднувати з обробкою інсектицидами. Доза внесення борних добрив – 200–400 г/га д. р.

Порівняно з іншими сільськогосподарськими культурами для росту і розвитку ріпаку потрібно багато бору. Він має важливе значення для проростання пилку, запліднення квіток, підвищує еластичність тканин, що знижує розтріскування стебел і кореневої шийки під час морозів і сильного росту. Це зменшує ушкоджуваність рослин хворобами (некроз кореневої шийки, вертициліоз та ін.). Крім того, бор впливає на розвиток кореневої системи, що сприяє ліпшому відновленню вегетації. Восени ріпак засвоює 25 % загальної кількості потрібного йому бору, решту – у фазу диференціації бруньок.

За нестачі бору в рослин запізнюється вихід із фази розетки ("сидіння" ріпаку), молоді листки мають світле забарвлення, їх краї скручені, зморшкуваті. На старіших листках утворюються плями червонуватого й червоно-фіолетового забарвлення. Можуть дуже рано обпадати бутони і квітки. Зовні рослини подібні на пошкоджені квіткоїдом. Розтріскуються їх стебла, погіршується цвітіння та формування стручків, зменшується кількість насіння в стручку, воно достигає нерівномірно. Нестача бору спостерігається насамперед на легких за гранулометричним складом, кислих і провапнованих ґрунтах, за високої забезпеченості рослин азотом, а також під час посухи, холодної та вологої погоди.

Борні добрива вносять у ґрунт із макродобривами, за гострої нестачі – як позакореневе підживлення зазвичай з пестицидами або рідкими добривами. Підживлення проводять у фази розетки і бутонізації, ріпак озимий крім цього підживлюють ще й восени перед переходом у стан спокою. На слабкозабезпечених бором ґрунтах (менш як 0,3 мг/кг) його внесення підвищує врожай на 2–7 ц/га. При цьому не рекомендується вносити більш як 3 кг/га бору, оскільки це може негативно вплинути на ріст наступної у сівозміні культури.

Манган бере участь у відновленні нітратів, процесі фотосинтезу, синтезі білків. За його нестачі на повністю сформованих листках з'являються жовтуваті некротичні плями. Сповільнений ріст і розвиток рослин, виповнення стручків. Нестача мангану в живленні ріпаку зазвичай спостерігається на ґрунтах з високим умістом гумусу, за pH > 6,0, холодної та вологої погоди. Її ліквідують позакореневим підживленням у фазу крупного бутона.

Нестачу молібдену фіксують на кислих ґрунтах (рНвод < 5,5), особливо після внесення високих норм нітратних добрив, за вмісту в ґрунті менш як 0,15 мг/кг Мо. При цьому на нижніх, старіших листках утворюються некротичні плями, далі настає некроз країв листкових пластинок, вони в'януть, краї листків закручуються, набувають ложкоподібної форми, квітконоси і черешки листків можуть розділятися або витягуватися, квіток утворюється менше. За потреби насіння ріпаку обробляють молібдатом амонію, а за гострої його нестачі – проводять позакореневе підживлення 0,1 %-м розчином молібдату амонію (100 г/га Мо).

Нестача в живленні рослин міді спостерігається лише на ґрунтах легкого гранулометричного складу і після вапнування.

Нестача цинку може проявлятися на ґрунтах, близьких до нейтральних, і під час посухи. За потреби найліпше провести позакореневе підживлення 0,2-0,4 кг/га цинку у вигляді хелатної сполуки в комбінації з пестицидами.

Потребу ріпаку в поживних речовинах можна частково задовольнити внесенням рідкого гною, який важливо рівномірно розподілити по площі й негайно заробити в ґрунт. Восени потребу ріпаку озимого в азоті забезпечують внесенням 30 м3/га рідкого гною великої рогатої худоби або 20 м3/га гною свиней. Вищі норми призводять до переростання рослин і зниження їх зимостійкості.

На полях, де зароблено солому попередника, необхідність додаткового внесення азотних добрив можна компенсувати застосуванням рідкого гною. Потрібно також враховувати, що дія азоту рідкого гною, внесеного влітку до сівби ріпаку, навесні буде незначною.

Внесення рідкого гною на посівах ріпаку восени дещо ризиковане. Лише у фазу 4–6 листків можна внести 15 м3/га гною за умови рівномірного його розподілу по полю. Навесні рідким гноєм (до 20 м3/га) можна провести друге підживлення ріпаку до початку його бутонізації, найефективніше це здійснити перед дощем.