РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Під час розробляння системи удобрення буряку цукрового варто дотримуватися загального правила: потрібно забезпечити рослини доступними формами елементів живлення на початку вегетації, оптимальний рівень живлення, зокрема азотом, у період інтенсивного формування листкового апарату. Наприкінці вегетації для формування коренеплодів та накопичення в них цукру рослини потребують помірного азотного живлення, але посиленого фосфорного й калійного. Період максимального надходження елементів живлення припадає на липень– серпень.

Буряк цукровий активно реагує на недостатній рівень мінерального живлення. Так, за нестачі азоту сім'ядолі рослин буріють, молоді листки набувають світло-зеленого забарвлення, старіші – жовкнуть і рано відмирають. За нестачі фосфору затримується ріст сходів, тканини дорослих рослин набувають жовтуватого забарвлення з коричневим відтінком прожилків листків. Нестача калію характеризується появою на сформованих листках зморшок, бурих плям і жовто- коричневої облямівки по краю листків. Нестача кальцію може виявлятися у другій половині вегетації: пластинки старих листків зморщуються, на їх верхівках з'являються ознаки опіків, а в центрі – характерні ознаки хлорозу і некрозу. За нестачі магнію у фазу 2–3 пар листків вони скручуються. Нестача мікроелементів переважно виявляється у молодому віці буряку цукрового. Так, за нестачі бору відмирають точки росту і молоді рослини ушкоджуються коренеїдом.

Система удобрення буряку цукрового полягає у внесенні органічних, фосфорних і калійних добрив під зяблевий або під весняний обробіток ґрунту. Застосування фосфорних і калійних добрив навесні менш ефективне, особливо в засушливі роки.

Гній можна вносити як безпосередньо під буряк цукровий, так і під попередник. Середня його норма становить 20–40 т/га. Він має бути напівперепрілим. Свіжий гній унаслідок інтенсивного розкладання погіршує живлення буряку цукрового азотом, спричинює сильну забур'яненість посівів.

Ефективність гною змінюється залежно від його якості, ґрунтово-кліматичних умов, норми, місця внесення в сівозміні та інших чинників. Внесення його має особливо велике значення в умовах достатнього зволоження та на чорноземах сильновилужених і сірих лісових ґрунтах з несприятливими фізичними властивостями. Прирости врожаю коренеплодів у розрахунку на 1 т гною становлять 160–250 кг в умовах достатнього зволоження, 150–200 – в умовах нестійкого і 50–150 кг – в умовах недостатнього зволоження. Підвищення норми гною (понад 20 т/га) зазвичай не сприяє пропорційному збільшенню врожаю коренеплодів. Тому за обмежених запасів його краще вносити в менших нормах, але на більшій площі. Вважають, що за ефективністю 20 т/га напівперепрілого гною незалежно від району бурякосіяння лише дещо поступається мінеральним добривам у нормі N60P60K60. Слабкіша дія гною пояснюється здебільшого малою доступністю для рослин його азоту внаслідок сповільнених процесів мінералізації органічних речовин гною. До гною потрібно додавати азотні добрива, насамперед на сірих лісових ґрунтах, чорноземах вилужених та опідзолених. На чорноземах глибоких і звичайних дія азотних добрив на фоні гною знижується. Найефективнішим є поєднаного внесення гною і мінеральних добрив на малогумусних ґрунтах (підзолистих і сірих лісових) із несприятливими фізичними властивостями. Проте на фоні гною знижується ефективність фосфорних і калійних добрив, оскільки він є добрим джерелом достатнього фосфорного і калійного живлення рослин.

В основних районах бурякосіяння найефективнішим є внесення гною і мінеральних добрив восени під глибоку оранку плугом з передплужником. Глибоко зароблені добрива в усі періоди росту й розвитку рослин знаходяться в зоні гарантованого зволоження і добре засвоюються кореневою системою. Коренева система буряку цукрового охоплює значний об'єм ґрунту, проникає на глибину 2–2,5 м і поширюється в боки на 1 м і більше. В разі внесення добрив навесні їх ефективність знижується, особливо в південних районах і в сухі роки, іноді в 1,5–2 рази. У районах бурякосіяння Полісся, достатньо забезпечених опадами, дія мінеральних добрив під час осінніх і весняних строків внесення вирівнюється. За весняного внесення більший ефект дає локальний спосіб порівняно із розкидним.

За даними дослідів агрохімслужби, в основних районах бурякосіяння України застосування N120P90-120K90-120 забезпечує найвищу їх окупність приростом урожаю коренеплодів. Реакція буряку цукрового на окремі види добрив великою мірою визначається типом ґрунту. Так, азотні добрива добре діють на сірих лісових ґрунтах, чорноземах вилужених та опідзолених, слабкіше – на чорноземах типових. На чорноземах звичайних і солонцюватих ґрунтах їх дія незначна.

Найліпшою формою азотних добрив переважно є натрієва селітра, що містить як легкозасвоювані нітрати, так і натрій, оскільки буряк належить до рослин- галофітів. Винос натрію з урожаєм гички і коренеплодів може становити 50– 70 кг/га. На чорноземних ґрунтах відмінність між різними формами азотних добрив згладжується.

Азотні добрива під буряк цукровий в основних зонах бурякосіяння вносять під передпосівну культивацію або весняне вирівнювання ґрунту. Ефективним є також осіннє внесення аміачних форм азотних добрив (аміаку водного і безводного) одночасно з проведенням пізньоосіннього безвідвального розпушення зябу за зниження температури ґрунту до 5–10 °С. При цьому азот у вигляді амонію фіксується на глибині внесення добрива і не зазнає нітрифікації за низької температури.

Посіви буряку цукрового іноді підживлюють азотними добривами, коли коренева система в них ще недостатньо розвинена і вони нездатні засвоювати елементи живлення, внесені у глибокі шари ґрунту. Цей процес слід розглядати як додатковий прийом до основного і рядкового удобрення. Найбільші прирости врожаю від підживлення отримують в умовах зрошення, дещо менші – за достатнього зволоження, низькі – у південних регіонах.

Переносити навіть частину азоту з основного удобрення в підживлення недоцільно, не кажучи вже про фосфорні та калійні добрива. Насамперед воно потрібне на полях, де не вносили гною і мінеральних добрив. Зазвичай достатньо одного підживлення азотом (30–40 кг/га) або повним добривом (N30-40Р25-30К30-40). Раннє підживлення у фазу 1–2 пар листків буряку одночасно з першим міжрядним розпушенням значно ефективніше, ніж пізнє. Завершувати цей процес потрібно до змикання листків буряку цукрового у рядках меншими дозами азотних добрив, щоб не гальмувати достигання коренеплодів.

Підживлення треба проводити на якомога більшу глибину, особливо в посушливі роки. Поверхневе заробляння добрив у сухий ґрунт різко знижує їх ефективність.

Буряк цукровий підживлюють азотом також позакоренево. Ліпшим добривом для цього є карбамід. Посівів обприскують у хмарну погоду за температури нижчої від 20 °С, доброї вологості ґрунту, найкраще ввечері або вранці. Карбамід можна застосовувати під час усіх обприскувань пестицидами, якщо немає застережень щодо їх змішування. Добавляння до робочого розчину карбаміду зумовлює ліпшу пропускну здатність кутикули листків, що сприяє проникненню в рослини пестицидів, збільшує їх ефективність. Проводять 3–4 позакореневих підживлення 6%-м розчином карбаміду в період від 6–8 добре розвинених листків до змикання їх у міжряддях. Молоді листки стійкіші до розчину карбаміду. Лише за прохолодної хмарної погоди його концентрацію можна збільшити максимум до 10 %. Внесення одночасно з карбамідом 5%-го сульфату магнію зменшує небезпеку опіків від карбаміду.

Фосфорні добрива більше підвищують урожай буряку цукрового на чорноземах, ніж на сірих лісових ґрунтах. Відмінність дії форм фосфорних добрив, внесених під зяблеву оранку на чорноземних ґрунтах, незначна, хоча суперфосфат зазвичай має деяку перевагу. На підзолистих ґрунтах термофосфати діють ліпше, ніж суперфосфат. На ґрунтах із гідролітичною кислотністю > 3,0 смоль/кг ґрунту стійко й позитивно діє фосфоритне борошно.

Дія калійних добрив найчіткіше виражена на ґрунтах легкого гранулометричного складу. Буряк ліпше реагує на форми добрив, які разом з калієм містять низку супутніх елементів живлення (натрій, магній, сірку та ін.). За ефективністю вони переважають калій хлористий, тобто відмічається залежність, протилежна для більшості інших культур. Хлор на розвиток буряку цукрового негативно не впливає.

Крім макроелементів буряк цукровий для формування врожаю потребує значну кількість мікроелементів (табл. 10.4).

Таблиця 10.4. Рекомендації щодо застосування мікродобрив під буряк цукровий (Р. Габерланд, 2012)

Примітка. За низького забезпеченням рослин мікроелементами їх вносять у ґрунт, за середнього і доброго – застосовують позакореневе підживлення.

Найнеобхіднішим для нього є бор. Буряк цукровий також дуже чутливий до нестачі мангану, середньочутливий – до міді, цинку, молібдену. На карбонатних ґрунтах потрібно вносити манган, на дерново-підзолистих – мідь, на ґрунтах із нейтральною реакцією – кобальт, на чорноземах – цинк.

З-поміж усіх мікроелементів на врожай і цукристість коренеплодів найістотніше впливає бор. Період 4-6 і 8–10 листків буряку є критичним щодо цього елемента. Приріст урожаю від внесення борних добрив може становити 50 ц/га і більше. Дефіцит бору призводить до гнилі сердечка та дуплистості коренеплодів. Молоді листки скручуються, чорніють і загнивають. Регулюючи на збалансованість кальцію в рослині, бор тим самим підвищує стійкість коренеплодів до кореневих гнилей. За нестачі бору (менш як 0,2-0,3 мг/кг ґрунту), що можливо на ґрунтах із нейтральною реакцією середовища, де його рухливість нижча, у період росту буряку цукрового від фази 6-го листка до фази змикання листків у міжряддях проводять позакореневі підживлення розчином борної кислоти (500 г/га).