РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

10.8. Удобрення овочевих культур

Особливості живлення овочевих культур. Розробляючи систему застосування добрив під овочеві культури, поряд з підвищенням урожайності, потрібно враховувати необхідність отримання продукції високої якості – з достатньою кількістю вітамінів, мінеральних солей, без умісту шкідливих сполук вищого від допустимого рівня. Це досягається регулюванням складу і співвідношенням елементів живлення в добривах під окремі культури, строків і способів їх застосування залежно від виду отримуваної продукції. Тому вирощування різноманітних овочевих культур у різних ґрунтово-кліматичних умовах потребує диференційованого підходу до розроблення системи застосування під них добрив. Проте є й деякі загальні закономірності в їх удобренні. Всі овочеві добре реагують і дають виші врожаї на окультурених ґрунтах, що мають сприятливі агрофізичні властивості та агрохімічні характеристики, достатньо гумусовані, зі слабокислою або нейтральною реакцією середовища. Ранні теплолюбні овочеві культури найліпше ростуть і розвиваються на прогрітих легко- і середньосуглинкових ґрунтах, пізні – менш вибагливі до гранулометричного складу ґрунту. Для овочевих культур проводять відповідне групування ґрунтів за рівнем забезпеченості рослин рухомими сполуками елементів живлення (табл. 10.5) і вищими нормами добрив.

Таблиця 10.5. Групування ґрунтів за вмістом рухомих сполук елементів живлення для овочевих культур, мг/кг

За вимогами до умов живлення овочеві культури поділяють на такі групи: дуже вибагливі – огірок, цибуля, часник, морква, петрушка, перець, баклажан, капуста цвітна і брюссельська, салат; вибагливі – капуста білоголова, помідор, буряк столовий, шпинат, капуста кольрабі, селера, квасоля, гарбуз, кабачок; серед- ньовибагливі – горошок зелений, редиска, редька, щавель.

Різні овочеві культури мають свої особливості динаміки засвоєння елементів живлення. Так, листкові овочі (салат, шпинат, щавель) виявляють підвищені вимоги до живлення азотом, коренеплоди – калієм, помідор – фосфором, огірок – фосфором і калієм. Культури, призначені для тривалого зберігання, потребують достатнього фосфорного і калійного живлення.

Особливості культур засвоювати елементи живлення з ґрунту зумовлені їх біологією: будовою кореневої системи, тривалістю вегетаційного періоду тощо. Вони характеризуються якісними і кількісними показниками, тобто інтенсивністю споживання рослиною елемента живлення за одиницю часу в динаміці впродовж вегетації та співвідношенням між кількістю засвоєних елементів живлення. Наприклад, капуста засвоює елементи живлення дуже інтенсивно, цибуля, морква, буряк столовий – повільно, а помідор займає проміжне положення.

Слід зазначити, що в ранньовесняний період елементи живлення овочевими рослинами засвоюються значно повільніше, ніж у літній. Навесні засвоєння їх із ґрунту обмежується температурою, влітку – вологістю ґрунту, а восени – освітленістю. Капуста до початку утворення головки інтенсивно засвоює азот, а в період її формування – фосфор і калій. Помідор інтенсивніше засвоює азот і калій у період плодоношення. Огірок порівняно, наприклад, з морквою виносить із ґрунту в 1,5 раза менше елементів живлення, але за вибагливістю до них він значно перевершує моркву, що пояснюється його скоростиглістю й вибагливістю до тепла. Найбільшу кількість елементів живлення він засвоює від фази цвітіння до утворення плодів. У перший період росту огірок використовує більше азоту і фосфору, ніж калію, а в другій половині він не потребує інтенсивного азотного живлення. Цибуля потребує підвищеного азотного живлення в першу половину вегетації, а з моменту утворення цибулини до її достигання вона вибагливіша до наявності фосфору і калію. Винос елементів живлення на 1 т товарної продукції овочевих культур (з урахуванням нетоварної) залежить від їх біологічних особливостей і ґрунтово-кліматичних умов (див. табл. 9.2).

Урахування кількості, динаміки та інтенсивності засвоєння елементів живлення овочевими культурами дає змогу вирішити питання про їх удобрення, а знання змін у співвідношенні між елементами під час вегетації рослин – точніше встановити дози добрив для їх підживлення у різні фази розвитку.

Різні овочеві культури потребують різних концентрацій солей у ґрунті. Під деякі культури норми добрив можна підвищувати, без завдавання їм шкоди. Досить чутливі до концентрації солей (< 0,4 %) огірок, цибуля, часник, морква, редиска, капуста червоноголова, горох овочевий, квасоля, кукурудза. Під них найліпше вносити гній, а мінеральні добрива в невисоких нормах поєднувати з органічними. До солестійких належать культури, що формують урожай за концентрації солей у ґрунті 0,4-0,6 % – помідор, перець, капуста білоголова, редька. Буряк столовий, баклажан, гарбуз, кавун – дуже солестійкі культури. Вони витримують вміст солей 0,6-0,8 % і добре реагують на мінеральні добрива, а органічні добрива можна вносити під попередник.

Реакція рослин на концентрацію ґрунтового розчину великою мірою залежить від властивостей ґрунту, насамперед від буферності й вологоємності, а також від вмісту органічних речовин, які зумовлюють їх вбирну здатність. Так, висока концентрація солей у торф'яному ґрунті не пригнічує овочевих культур, а такі самі їх норми на супіщаному ґрунті – призупиняють ріст рослин.

Для більшості овочевих культур допустима кислотність ґрунту – не нижче ніж pH 5,5, ступінь насиченості основами – не менш як 75–80 %. Вміст обмінного алюмінію має не перевищувати 30–40 мг, а для таких культур, як цибуля, часник, салат, шпинат – 10 мг/кг ґрунту.

На середньокислих ґрунтах (pH 5,0-5,5) можуть рости помідор, редиска, редька, щавель. Переносять слабкокислу реакцію (pH 5,5-6,0) морква, огірок, горох, гарбуз. Потребують ґрунтового середовища, близького до нейтрального (pH 6,0-6,5), капуста, баклажан, хрін, нейтрального – буряк столовий, перець, часник, салат, квасоля, шпинат, селера, спаржа.

Застосування добрив

У сівозмінах, де вирощують овочеві культури, вапнування проводять із таким розрахунком, щоб воно мало найбільшу дію на культури, які на нього сильно реагують, і меншу – на культури, які потерпають від надлишку кальцію (морква, петрушка, редька, помідор, кабачок, редис). Добрі результати дає підтримувальне вапнування зі щорічним внесенням 1 – 1,5 т/га вапна або 2–3 т/га через рік. На слабо- і середиьосолонцевих ґрунтах вносять 4–5 т/га гіпсу.

Основну кількість органічних, фосфорних і калійних добрив вносять під осінній обробіток ґрунту, азотні – навесні. На піщаних і супіщаних ґрунтах калійні добрива також доцільно застосовувати навесні.

У господарстві під овочеву сівозміну органічні добрива в необхідній кількості виділяють у першу чергу. На органічні добрива дуже добре реагують культури, чутливі до концентрації ґрунтового розчину: морква, цибуля, огірок. Проте під столові коренеплоди не рекомендується вносити свіжий і слабоперепрілий гній, оскільки це може спричинити їх гілкування, що знижує товарність урожаю. Тому під них використовують або перегній (20-30 т/га), або їх висівають на 2–3-й рік після внесення гною. Під цибулю також застосовують лише перегній (30–40 т/га) або перепрілий гній. Свіжий гній можна внести під попередник. Під огірок, навпаки, придатніший свіжий гній, який крім елементів живлення забезпечує рослини вуглекислим газом, що виділяється в процесі його розкладання.

Загалом під овочеві культури з тривалим вегетаційним періодом ліпше вносити напівперепрілий гній, а під ранні – перепрілий або застосовувати його під попередник.

За ефективністю використання мінеральних добрив основні овочеві культури розмішують у такому порядку: буряк столовий, капуста, помідор, морква, огірок, цибуля.

Під час сівби дрібнонасінних і ранніх культур можна також вносити добрива у дозі N10P10K10. при чому або лише один фосфор у вигляді суперфосфату гранульованого, або відразу 2-3 елементи у вигляді комплексних добрив. Добриво в рядках має знаходитися за 2-3 см від насіння. Разом із висіванням насіння можна застосовувати лише суперфосфат гранульований, зменшивши його дозу вдвічі. На рядкове внесення добрив реагують редька, шпинат, салат, кріп, морква. буряк столовий. Під моркву і цибулю ріпчасту в рядки заробляють лише фосфор (у вигляді суперфосфатів), під огірок, буряк столовий, помідор, капусту білоголову – повне мінеральне добриво. При садінні розсади добрива можна вносити з поливною водою (концентрація розчину до 0,2 %).

Якщо в основне удобрення внесено не всі добрива, то проводять підживлення азотом, а за потреби – повним добривом під час міжрядного обробітку ґрунту. Підживлення здійснюють і в інших випадках: у районах достатнього зволоження на ґрунтах легкого гранулометричного складу; в умовах зрошення за тривалого періоду вегетації рослин; за високих норм мінеральних добрив, коли разове внесення може підвищити концентрацію ґрунтового розчину до критичної межі, і тим самим негативно вплинути на ріст рослин (морква, цибуля, огірок). Перше підживлення (за потреби) проводять через 10-15 діб після висаджування розсади, друге – через 2-3 тижні в період інтенсивного росту рослин. Добрива вносять культиваторами- рослинопідживлювачами: за першого підживлення – на відстань 6–8 см від рослин на глибину 5-8 см (шоб рослини не присипати ґрунтом), за другого – всередину міжрядь на 10-12 см. В умовах зрошення добрива заробляють у ґрунт до початку поливання. Добрі результати дає внесення добрив з поливною водою.