РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Таблиця 10.6. Значення елементів живлення у формуванні врожаю і якості плодів помідора

Азот за достатньої забезпеченості рослин фосфором і калієм підвищує врожайність помідора. Найбільша потреба в ньому в період інтенсивного росту плодів. Однак надмірне азотне живлення зумовлює інтенсивне наростання вегетативної маси та пасинків на шкоду плодоношенню, а також значне накопичення в плодах нітратів.

Важливу роль у живленні помідора відіграє фосфор. Хоч його засвоюється значно менше, ніж азоту і калію, помідор активно реагує на нестачу фосфору в ґрунті. Фосфор інтенсифікує розвиток репродуктивних органів, пришвидшує достигання, підвищує врожай рослин, сприяє дружному достиганню плодів, поліпшенню їх якості. Фосфор позитивно впливає на ріст і розвиток помідора на початку вегетації – від початку появи сходів до утворення 6-го листка. Саме у цей період рослини потрібно забезпечити достатньою кількістю фосфору в легкозасвоюваних формах. За нестачі фосфору рослини слабко засвоюють азот, унаслідок чого призупиняється їх ріст, затримуються формування і достигання плодів, листки набувають синьо-зеленого, потім сіруватого, а стебла – лілово-коричневого забарвлення. Листки з нижнього боку стають малиновими, скручуються всередину. Рослини повільно ростуть.

За достатнього живлення рослин помідора калієм пришвидшується утворення й пересування вуглеводів, підвищується інтенсивність фотосинтезу, в плодах збільшується вміст сухої речовини. Критичним у споживанні калію рослинами помідора є період від початку зав'язування до початку достигання плодів. За його нестачі по краях листків з'являються жовто-коричневі цятки, вони починають скручуватися, потім відмирають і розсипаються. Проте калійні добрива, внесені без азоту і фосфору або лише з фосфором, зазвичай малоефективні.

Помідор виносить багато кальцію – 2,7-3,5 кг СаО/т урожаю плодів, тому рослини потребують оптимального живлення ним упродовж усієї вегетації. Нестача кальцію в живленні помідора виявляється у вигляді почорніння плодів (верхівкова гниль), особливо при вирощуванні в теплицях з високою вологістю повітря. Найчастіше вона з'являється на молодих листках, які стають хлоротичними (утворюються світло-жовті плями); старі, навпаки, набувають темно-зеленого забарвлення, їх розміри збільшуються.

Помідор виносить 0,7-1,0 кг MgO/τ урожаю плодів. Його нестача виявляється у вигляді жовтого міжжилкового хлорозу старих листків, що іноді супроводжується некрозами. Норму внесення магнієвих добрив визначають за вмістом його рухомих сполук у ґрунті.

За дефіциту в живленні помідора сірки рослини набувають світло-зеленого забарвлення, пізніше – жовтого, частково з коричневим відтінком. На відміну від нестачі азоту (який спочатку виявляється на старих листках), нестачу сірки виявляється спочатку фіксують на молодих. Стебла формуються тонкими, крихкими, здерев'янілими і жорсткими.

Помідор добре реагує на безпосереднє внесення органічних і мінеральних добрив, а також на внесення їх під попередники. Зі збільшенням норм гною зростають і врожаї культури. На бідних та еродованих ґрунтах Полісся і Лісостепу під помідор потрібно вносити 30–40 т/га напівперепрілого гною або компосту. Мінеральні добрива за ефективністю не поступаються органічним, а іноді й перевершують їх.

Вважають, що оптимальною нормою добрив у зоні Полісся є N60P60K60 на фоні 30–40 т/га гною, у Правобережному Лісостепу – N45-60P45-60K45-60 на фоні 30–40 т/га гною, внесеного під попередник, у Лівобережному Лісостепу і Степу – N45P45K45, на фоні його післядії норму мінеральних добрив недоцільно перевищувати Ν9οΡ90Κ90. В умовах зрошення вносять 20–40 т/га гною та Ν60Ρ60Κ45, а коли гною не застосовують – N120-140P120K60.

Високоефективним є заробляння добрив (Ν10Ρ20ΚΙ0 або Р20), У ямки під час садіння розсади. Це пояснюється безпосереднім їх потраплянням у зону основної маси кореневої системи і швидким засвоєнням рослинами.

Якщо в основне удобрення під помідор було внесено недостатню кількість добрив або рослини слаборозвинені, позитивний ефект дає підживлення, зокрема в умовах зрошення чи в районах достатнього зволоження. Перше підживлення проводять через 10–14 діб після садіння розсади (Ν20Ρ20Κ20), друге (Ν20Ρ20Κ20) – під час цвітіння. Для підживлення помідора також ефективно використовувати органічні добрива: пташиний послід (0,7-1,0 т/га) чи гноївку (2–4 т/га), розбавлені водою у співвідношенні відповідно 1 : 10-15 та 1 : 4-5. Під помідор, який вирощують без зрошення, всю норму добрив доцільно вносити одноразово.

За безрозсадного способу вирощування помідора під час сівби потрібно вносити 10-15 кг/га д. р. водорозчинних фосфорних добрив.

Разом із макроелементами для вирощування високих урожаїв помідора треба забезпечити достатнє живлення рослин мікроелементами. Особливо це стосується ґрунту з низьким умістом їх рухомих сполук.

Здорові листки помідора містять 30–80 мг/кг бору в сухій речовині. Тому для отримання високого врожаю необхідно постійно вносити борні добрива. Бор легко вимивається з ґрунтів легкого гранулометричного складу, особливо за інтенсивного зрошення. Надмірне живлення бором може призвести до токсичності. Нестача бору виявляється у пожовкненні кінчиків нижніх листків, що є одним із перших симптомів. Коричневе забарвлення кінчиків листків зазвичай спричинює розрив центральної жилки листка.

За нестачі у живленні рослин помідора заліза молоді листки набувають жовто- зеленого забарвлення, потім лимонно-жовтого, а за посилення дефіциту – жовто- білого. Симптоми нестачі починають виявлятися з основи листків. Ріст рослин гальмується, самі молоді листки стають хлоротичними. За гострого дефіциту листки біліють і лише жилки листка по краях залишаються зеленими. Зі старих листків у молоді залізо не переміщується.

За нестачі цинку в живленні помідора характерна хлоротична цятковість, яка швидко розвивається в некротичні плями різного розміру. Симптоми спочатку видно на старих листках, згодом вони поширюються на всю рослину. Листкові пластинки зазвичай формуються дрібними й вузькими. За високої врожайності (понад 100 т/га) доцільно постійно вносити цинкові добрива. Здорові листки містять 35–100 мг/кг цинку в сухій речовині.

Дефіцит мангану зазвичай виявляється на наймолодших листках помідора, де хлороз між жилками листка контрастує з неоднорідно забарвленими темно- зеленими жилками листка. За подальшого розвитку дефіциту місця між жилками стають жовтішими, ніж при дефіциті заліза, при якому жовкнення починається з основи листків. Здорові листки містять 100–300 мг/кг мангану в сухій речовині.

За дефіциту молібдену перша і друга пари листків помідора жовкнуть, закручуються краями вгору: хлороз поширюється між жилками на всю пластинку листка.

Борні добрива найефективніші на дерново-глейових, провапнованих і з нейтральною реакцією ґрунтах; цинкові – на дерново-підзолистих; манганові – на чорноземах. До сівби вносять 1-3 кг/га бору, 5-8 – цинку, 1-2 кг/га мангану, а позакореневе підживлення проводять 0,02–0,1 %-м розчином солей цих мікроелементів.

Удобрення огірка. Порівняно з іншими овочевими культурами огірок характеризується невисоким виносом елементів живлення з ґрунту. На створення 1 т товарної продукції він використовує 3–4 кг N, 1–2 – Р205, 4–5 кг К2O. Проте високі темпи засвоєння елементів живлення під час плодоношення (85 % загального виносу) і скоростиглість спричинюють високу його вибагливість до поживного режиму й набору елементів живлення (табл. 10.7).