РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Критичним періодом у живленні буряку манганом є фаза 8–12 листків. Цей елемент сприяє підвищенню врожаю коренеплодів і вмісту в них цукру. Необхідний вже на початку вегетації для забезпечення формування високоврожайного типу рослин. Мангану недостатньо в ґрунтах із нейтральною або лужною реакцією. Заважають його засвоєнню низька вологість повітря, низька температура ґрунту, похмура погода, високі норми мінеральних добрив.

Ознаки нестачі мангану – карликовість рослин, поява на молодих листках жовтих плям, дірок різного розміру, їх краї закручуються вгору.

Позакореневі підживлення мангановими добривами проводять у фазу 4–8 листків буряку цукрового. Найліпше використовувати мікродобрива на основі хелатних сполук. Рослини можна також підживлювати сульфатом мангану (250-300 л/га 0,1%-го розчину).

Мідь підвищує стійкість рослин буряку цукрового до грибних і бактеріальних хвороб. їх посухо- і жаростійкість, сприяє ліпшому засвоєнню азоту. Мідні добрива застосовують на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах. Нестачу міді зумовлюють високі норми мінеральних добрив, вапнування ґрунтів, високі температури.

Для позакореневого підживлення буряку цукрового використовують розчин сульфату міді або хелати міді, його проводять перед змиканням листків у міжряддях.

Цинк підвищує жаро- і посухостійкість рослин, стійкість до ушкодження хворобами. Заважають його засвоєнню рослинами високі норми азотних і фосфорних добрив, вапна, низькі температури. Позакореневе підживлення буряку цукрового 0.1 %-м розчином сульфату цинку або його хелатними сполуками проводять перед змиканням листків у міжряддях.

Пізновесняні посіви буряку цукрового, які потерпають від холоду, посушливої погоди або гербіцидного стресу навіть за достатнього вмісту в ґрунті рухомих сполук елементів живлення підживлюють макро- і мікроелементами позакоренево, їх можна поєднувати з внесенням гербіцидів. Зазвичай позакоренево буряк цукровий підживлюють у фазу 4–6 листків. Тоді листкова площа може засвоїти значно більше поживних речовин, відповідно й ефективність добрив зростає.

10.6. Удобрення соняшнику

Соняшник має добре розвинену кореневу систему, що проникає на глибину 3–4 м, а в горизонтальному напрямку на 0,8-1,2 м, тому рослини засвоюють вологу та елементи живлення з глибоких шарів ґрунту. Він добре використовує фосфор і калій ґрунту, а також післядію раніше внесених добрив, здатний засвоювати фосфор із важкорозчинних сполук ґрунту і добрив, а калій – з важкорозчинних сполук ґрунту. Соняшник є калієфільною культурою. Для формування 1 т насіння та відповідної кількості вегетативних органів він вилучає з ґрунту 40-55 кг N, 15-25 – Р2O5, 100-150 кг К2O.

Традиційно вважали, що соняшник виснажує ґрунт. Однак ці твердження перебільшені, бо повернення елементів живлення з рослинними рештками відносно їх господарського виносу в соняшнику становить: N – 74 %, Р2O5 – 54, К2O – 94 %, а, наприклад, у ріпаку: N – 60 %, Р2O5 – 36, К2O – 71 %; кукурудзи: N – 51 %, Р2O5 – 34, К2O – 98 %; сої: N – 27 %, Р2O5 – 28, К2O – 28 %; зернових колосових: N – 24–32%, Р2O5 – 17–18, К2O – 68–72 %.

Найліпше соняшник росте на чорноземних ґрунтах з pH 6,0-7,0. У процесі вегетації він засвоює елементи живлення нерівномірно. На початку росту потребує небагато елементів живлення, але засвоєння їх випереджає темпи приросту сухої речовини. Так, за перший місяць вегетації соняшник використовує 15 % азоту, 10 – фосфору і 10 % калію, хоча накопичення органічної речовини за цей час не перевищує 5 % максимальної величини. Незважаючи на те що на початковій стадії (2–3 листки) соняшник росте повільно, в цей період закладається кошик. За наступні 1,5 міс, коли формуються кошики і до кінця цвітіння, соняшник інтенсивно споживає елементи живлення, засвоює 80 % азоту, 70 – фосфору і лише 50 % калію. Решта (40 %) калію надходить у рослини від фази наливання насіння до початку достигання. Засвоєний у цей час азот активізує утворення тканин, які запасають олію, а підвищений рівень живлення фосфором сприяє накопиченню її в насінні. Після завершення формування кошиків засвоєння елементів живлення соняшником зменшується. Водночас азот, що надходить у рослини у фазу наливання насіння, пришвидшує процес утворення білків замість жирів, а фосфор сприяє інтенсивнішому синтезу нуклеїнових кислот і фосфоліпідів, підвищує вміст лінолевої кислоти і водорозчинної фракції білків в олії. Калій активізує обмінні процеси в рослинах, сприяє інтенсивнішому накопиченню олії в насіннєві соняшнику. Соняшник – дуже калієфільна культура: якщо вміст рухомих сполук калію в ґрунті низький, то рівень його врожаю прямо залежить від норм внесення калійних добрив.

У живленні соняшнику умовно виділяють три періоди: перший – від появи сходів до формування кошика, коли рослини помірно засвоюють азот і калій та посилено – фосфор; другий – від початку формування кошика до початку цвітіння, коли рослини посилено засвоюють усі елементи живлення; третій – від початку цвітіння до початку наливання сім'янок і достигання, коли рослини знову помірно засвоюють азот і фосфор та посилено – калій.

Основні елементи живлення по-різному впливають на ріст, розвиток і продуктивність соняшнику. Азот у поєднанні з іншими елементами живлення посилює ріст рослин, сприяє формуванню крупніших рослин і кошиків. Проте надмірне азотне живлення призводить до утворення великої вегетативної маси, нераціонального використання води, що спричиняє нестачу вологи в критичні фази розвитку соняшнику (цвітіння і наливання сім'янок). Підвищується його чутливість до шкідників і хвороб, наприклад вертицильозу. При цьому також збільшується вміст білка і зменшується накопичення олії в насінні. Сприятливіше на врожай і якість насіння впливає помірне азотне живлення на початку вегетації – до утворення кошиків та після цвітіння і посилене – в міжфазний період від бутонізації до цвітіння. За нестачі азоту врожай знижується через зменшення кількості сім'янок у кошику. Фосфор сприяє розвитку кореневої системи соняшнику, закладанню репродуктивних органів із більшою кількістю квіток у кошику. За оптимального фосфорного живлення пришвидшується розвиток рослин, економніше витрачається волога, більше накопичується олії в насінні. За своєю дією азотні та фосфорні добрива доповнюють одне одного. Велике значення в живленні соняшнику має також калій, який поліпшує процес фотосинтезу і вуглеводний обмін у рослинах. Незважаючи на високу потребу в ньому, він середньо діє на рівень урожаю. Магній бере участь в обміні азоту, фосфору та синтезі білків. За його нестачі, починаючи з верхівок і країв і далі між жилками листки жовкнуть. Старі листки уражаються першими, в'януть. Нестача магнію в живленні соняшнику виявляється на піщаних і кислих ґрунтах, а також за високого вмісту калію в ґрунті та за низьких температур. Магнієві добрива вносять у ґрунт у дозі 50-80 кг/га MgO або проводять листкові підживлення.

Поліпшення живлення сіркою підвищує засвоєння рослинами азоту, вміст олії та врожай соняшнику. За її дефіциту молоді листки набувають блідо-зеленого або жовтого забарвлення, уражаються плямистим хлорозом. Ріст рослин пригнічується. Нестача сірки в живленні соняшнику виявляється на ґрунтах легкого гранулометричного складу, з кислою реакцією ґрунтового середовища, погано аерованих, з низьким умістом гумусу.

Система удобрення соняшнику складається з трьох прийомів: основного, рядкового і підживлення. Соняшник добре реагує на післядію органічних добрив, тому в сівозміні його висівають після культур, під які вносили гній. Високі прирости врожаю насіння соняшнику отримують за поєднання органічних і мінеральних добрив. Залежно від умов зволоження внесення 20–30 т/га гною забезпечує приріст врожайності насіння 0,2-0,5 т/га. Орієнтовні норми макродобрив становлять по 50-100 кг/га N, Р2O5 і К2O. За Ноу-тілл технології реакція соняшнику на азотні добрива виражена чіткіше, особливо в перші роки її застосування. Один кілограм діючої речовини мінеральних добрив скуповується 1,2-1,5 кг насіння соняшнику. Незважаючи на дуже високий винос калію з ґрунту з урожаєм соняшнику, внесення калійних добрив менш ефективне, ніж азотних і фосфорних. Це пояснюється тим. що в регіонах вирощування соняшнику ґрунти містять багато калію і коренева система рослин добре його засвоює.

Гній, фосфорні і калійні добрива вносять під зяблевий обробіток ґрунту, азотні – під передпосівну культивацію. Ефективним є також внесення повного мінерального добрива навесні локально на глибину 12–14 см. Високі результати забезпечує рядкове внесення добрив під час сівби, зокрема на ґрунтах із низьким вмістом рухомих сполук елементів живлення. Доза рядкового удобрення становить Р15-30. У вигляді суперфосфату або N10-15P15-30 у вигляді комплексних добрив.

Це підвищує врожайність насіння соняшнику на 0,2-0,3 т/га. Підживлення в районах, добре забезпечених вологою, і в роки з достатньою кількістю опадів на полях, де не вносили добрив в основне удобрення, зокрема в рядки, доцільно проводити підживлення азотом (30 кг/га), іноді за доброго вологозабезпечення з додаванням фосфору і калію (20–30 кг/га) у фазу 2–3 пар листків. Листкові підживлення азотними добривами застосовують рідко, лише в разі уповільненого росту рослин (холодний період), а фосфорні – ефективні тільки на початку вегетаційного періоду, вони поліпшують розвиток кореневої системи.

Для соняшнику важливим є рівномірний розподіл добрив по площі. Чергування слабкоудобрених і надмірно удобрених смуг поля призводить до нерівномірного розвитку, зниження стійкості рослин до захворювань, спричинених грибами, нерівномірного достигання врожаю.

Соняшник часто висівають на одному полі через кожні 3–4 роки, що призводить до появи симптомів дефіциту мікроелементів і зниження продуктивності. Критичними щодо цього є фаза 2–3 пар листків та фаза бутонізації (8–10 листків). Нестача вже в перший період бору, цинку, мангану призводить до недобору врожаю. Важливими мікроелементами для соняшнику є цинк, а також молібден, мідь, залізо. Потребу рослин в мікроелементах добре забезпечують позакореневі підживлення.

Соняшник дуже чутливий до нестачі бору, особливо під час посухи і на карбонатних ґрунтах. Бор поліпшує стан рослин, забезпечує проростання пилку і запліднення квіток, збільшує кількість сім'янок у кошику, підвищує врожай та його якість. За нестачі цього елемента молоді листки сильно деформуються через відмирання тканин біля їх основи, рослини відстають у рості, головки деформовані, сім'янки нерівномірні. У разі сильної нестачі бору в частини рослин суцвіття не утворюються взагалі, точки росту відмирають. Нестача бору в живленні соняшнику виявляється на піщаних ґрунтах, за високого вмісту азоту або кальцію, низьких температур та під час посухи.