РОЗДІЛ 10. УДОБРЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ КУЛЬТУР

Коренева система огірка слаборозвинена, її основна маса поширюється на глибину 20-25 см, тому рослина вибаглива до родючості, структури ґрунту й підвищеного вмісту вуглекислого газу в приґрунтовому повітрі. Ліпшими для огірка вважають родючі легкі та середні за гранулометричним складом ґрунти з високим вмістом рухомих сполук елементів живлення, які добре прогріваються навесні, мають добрий повітряний режим. Дерново-підзолисті і важкі за гранулометричним складом ґрунти малопридатні для вирощування огірка, їх можна використовувати за умови внесення високих норм органічних добрив (40–50 т/га).

Потрібно також враховувати, що рослини огірка вкрай чутливі до підвищеної концентрації ґрунтового розчину. Крім того, вони чутливі до кислої реакції грун-

Таблиця 10.7. Значення елементів живлення для огірка і баштанних культур

ту, оптимальний інтервал pH для них 6,4-7,0. Огірок добре реагує на внесення вапна під попередник – капусту або багаторічні трави.

Для формування високого врожаю дуже важливо забезпечити посилене мінеральне живлення огірка впродовж вегетаційного періоду. До настання масового плодоношення має закінчитися накопичення рослинами потрібної кількості мінеральних речовин. Тому нестача елементів живлення в початковий період негативно позначається на продуктивності рослин. Елементи живлення, накопичені у вегетативних органах, потім використовуються на формування плодів. Від швидкості формування огудини залежить величина врожаю плодів.

Особливістю живлення огірка є сильна реакція на внесення органічних добрив. У зв'язку з цим найліпшим місцем для вирощування огірка у сівозміні є поле, на яке внесли свіжий гній. Це не лише багате на поживні речовини добриво, а й субстрат, що виділяє тепло й вуглекислий газ у процесі розкладання, внаслідок чого поліпшується мікроклімат у зоні кореневої системи рослин.

Оскільки стебло огірка сланке, його листки, порівняно з листками інших культур, краще засвоюють вуглекислий газ, оптимальна концентрація якого в приґрунтовому повітрі для огірка становить 0,3-0,6 %. Лише внаслідок виділення з гною вуглекислого газу врожай огірка може зростати майже на 40 % (3. І. Журбиць- кий, 1963). Слід також враховувати, що огірок, зокрема молоді рослини, за низької вологості ґрунту досить чутливий до підвищеної концентрації ґрунтового розчину, тоді як після внесення гною вона в ґрунті не створюється. Оптимальна норма гною під огірок на родючих ґрунтах становить 30–40, на бідних – 50–60 т/га. Проте максимальні врожаї огірка вирощують лише за поєднаного внесення органічних і мінеральних добрив. Навіть невисокі норми мінеральних добрив, внесені на фоні гною, значно підвищують урожай цієї культури.

Оптимальною нормою мінеральних добрив під огірок є N60P60K90. В умовах зрошення на фоні 40 т/га гною вносять Ν120Ρ120K60• Найліпше для огірків використовувати висококонцентровані форми добрив, що не містять хлору.

Ефективним прийомом є внесення добрив у рядки під час сівби (Ν10Ρ10Κ10 або Р10). У разі недостатнього основного удобрення та коли рослини відстають у

розвитку в умовах достатнього зволоження або зрошення їх можна підживлювати. Перше підживлення проводять під час утворення 3-4 листків (N15-20P15-20K15-20), друге завершують до початку розстилання огудини (N20-30P20-30K20-30). Ефективно підживлювати огірок пташиним послідом або гноївкою, розбавленою водою, а також мікроелементами.

У разі утворення нестандартних плодів потрібні борні добрива для позакореневого підживлення (200–250 г/га). Такий самий результат дає передпосівне оброблення насіння огірка 0,1 %-м розчином борної кислоти (за вмістом бору).

Удобрення столових коренеплодів

Морква столова найліпше росте і дає високі врожаї стандартних коренеплодів на супіщаних і суглинкових добре аерованих ґрунтах з високим вмістом органічних речовин, а також на заплавних окультурених ґрунтах і торф'яниках. Цю культуру ліпше висівати в сівозміні на другий або третій рік після внесення гною. Безпосередньо під культуру не слід вносити слабоперепрілий гній, оскільки це може призвести до галуження, розтріскування коренеплодів, погіршення їх форми, зниження лежкості й товарної цінності.

Морква порівняно з буряком столовим менш чутлива до кислотності ґрунту, але добре реагує на вапнування за зниження pH до < 5,5. Оптимальне значення pH для вирощування моркви становить 6–6,5. Водночас вона дуже чутлива до високої концентрації ґрунтового розчину.

Для формування врожаю морква використовує велику кількість елементів живлення. На 1 т коренеплодів і відповідну масу гички з ґрунту виноситься З– 4 кг N, 1–1,5 – Р2O5 і 4–6 кг К2O. Морква швидко засвоює елементи живлення з ґрунту. На початку росту й розвитку вона потребує посиленого фосфорного живлення, під час наростання зеленої маси – у великій кількості засвоює азот, а в період росту коренеплодів – калій. Максимальну кількість елементів живлення морква використовує в період інтенсивного росту коренеплодів. Вона має відносно слаборозвинену вегетативну масу, тому потребує небагато азоту, надлишок якого у живленні знижує цукристість і лежкість коренеплодів. Тому моркву вирощують за помірного азотно-фосфорного і посиленого калійного живлення. Потреба моркви в калії велика, особливо на торфових і заплавних ґрунтах. Фосфору рослини моркви споживають порівняно мало, але потреба у ньому досить значна на всіх типах ґрунтів. Фосфорі добрива сприяють підвищенню товарної якості продукції. Тому ефективним є внесення їх у рядки під час сівби або висаджування розсади.

В основне удобрення після угноєних попередників мінеральні добрива вносять у нормі під час зрошення – N90P120K120. Зазвичай фосфорні та калійні добрива вносять під оранку, азотні – під передпосівний обробіток ґрунту.

Якщо морква розвивається слабо або в основне удобрення внесено недостатню кількість добрив, то після формування густоти рослин проводять рядкове підживлення, вносячи N15-20P30K20.

Для вирощування буряку столового найпридатніші родючі легко- і середньо- суглинкові ґрунти з pH 6,5-7,3. Тому вже за pH < 5,8 буряк сильно реагує на внесення вапна.

У разі перевищення норм вапна можлива хімічна іммобілізація мікроелементів, зокрема бору, що може не лише знизити врожай, а й призвести до захворювання буряку на серцевинну або сіру гниль та ін.

Буряк столовий також погано росте на ділянках із близьким заляганням ґрунтових вод. Так, за їх залягання ближче, ніж 60 см від поверхні коренеплоди не утворюються. Надмірна кількість вологи пригнічує ріст рослин, спричинює загнивання коренеплодів.