Розділ 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ

Водночас па ці події був інший погляд. На той час директор українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир Малинкович заявив, що є серйозні підстави розглядати мету акції "Хвиля свободи" не як захист свободи слова, а лише як імітацію такого захисту. Вій вважав абсолютно некоректними вимоги протестантів: "Зокрема, незрозуміло, від кого вопи захищають ЗМІ". На його думку, захист преси від контролю судових органів означає відмову від ідеї правової демократичної держави. "Інша справа, якби протестанти жадали від судів діяти строго за законом, а не відповідно до "телефонного права". При цьому політолог зазначив, що від обговорення вирішальної для свободи преси проблеми — залежності судової влади від влади виконавчої — учасники акції фактично ухиляються. "Тому, напевно, і влада поблажливо ставиться до протестантів, не вдаючись до жорстких методів тиску. Невипадково серед політиків, що підтримали "Хвилю волі", представники парламентської більшості, прихильники виконавчої влади". Він також не заперечив, що організатори акції влаштували цю "бійку" для демонстрації невдоволення одних олігархів перерозподілом міністерських портфелів на користь інших олігархів.

Соціальна відповідальність журналіста є другою за важливістю етичною цінністю, відповідно до якої журналіст зобов'язаний забезпечувати право громадян на інформацію і нести відповідальність перед читачами й суспільством загалом за зміст своїх повідомлень, своєчасність і достовірність інформації.

Журналіст не повинен маніпулювати громадською думкою, використовуючи засоби масової інформації, не кажучи вже про пропаганду насильства, жорстокості, війни, розповсюдження порнографії, розпалення релігійної, расової, національної і соціальної нетерпимості, що є не тільки аморальним, а й порушує закон. Навпаки, він повинен віддавати перевагу загальнолюдським цінностям: зобов'язаний законом поважати права і гідність усіх націй та людей незалежно від статі, раси, нації, релігійних поглядів й ідейних переконань.

Інколи журналісти поводяться нечемно, вдаються до приниження представників інших націй, замість того, щоб поставити на перше місце мету — зберегти мир за будь-яких умов. У Львові в 1998 р. професорами Рудольфом Мирським й Яковом Хоніксманом була видана книга "Юдофобія проти України", в якій автори виклали свою думку стосовно проблеми, яка, на їх погляд, є в країні. Незабаром газета "Вечірній Київ" почала "цькування" її авторів. "Вечірній Київ" у публікаціях у жовтні та грудні 1998 р. звинуватив авторів книги в антиукраїнській та антидержавній діяльності, дозволив собі образи на їхню адресу, приписуючи їм психічні відхилення та закликав до розправи над ними", — прокоментувала ситуацію газета "Независимость" (1999. - 7 лип.). Автори книги подали позов на захист честі, гідності та ділової репутації до газети "Вечірній Київ" після публікації Григорія Мусієнка "Нові забобони і прадавні вигадки "Синів Союзу" та спільного матеріалу Надії Головко й Івана Скоробагатька "Чого нам не йметься, "Сини Союзу"? У цих матеріалах авторам "Юдофоби" дісталося добре: "Ви й вам подібні виколупуєте з-під нігтів визрілу у ваших переповнених манією богообраності душах запліснявілу ідейну "продукцію", свідомо спрямовуючи її на руйнування міжнаціональної злагоди в нашому суспільстві...", — пишуть "Київські відомості" (1999. — 18 серп.). Р. Мирський та Я. Хоніксман оцінили свої скривджені честь і гідність у 30 тис. грн кожен. "В Україні існує державне потурання антисемітизму" — підтримав авторів книги заступник голови асоціації "За межнациональный мир и согласие" Олександр Наймай. Дивно, що замість того, щоб припинити ворожнечу, яку влее розпалили, журналісти "Вечірки" затягували справу, зривали слухання, давали поживу для розмов і до того ж подали зустрічний позов. І друга спроба почати слухання за позовом авторів книги "Юдофоби проти України" зірвалась. Причиною стало чергове нез'явлення тогочасного головного редактора "Вечірки" В. Карпенка в Шевченківський райсуд столиці. "Вечірній Київ" мала намір за допомогою суду стягнути з О. Наймана 60 тис. грн, з решти авторів "Юдофоби" по 30 тис, а з видавництва "Академічний експрес", де було надруковано книгу, — 150 тис. грн. Позаяк "вони намагаются створити негативну громадську думку про дотримання газетою законів...".

Коли Віталій Карпенко, нарешті, з'явився у Шевченківському райсуді, то для того, щоб подати додатковий зустрічний позов на загальну суму 210 тис. грн (газеті "Відродження" на 150 тис. і Олександрові Найману — 60 тис грн). На думку В. Карпснка, у статті "Відродження і голос громади", надрукованій у газеті "Відродження", О. Найман, коментуючи хід судового розгляду, обвинувачував "Вечірній Київ" у "професійному антисемітизмі" і розпаленні міжнаціонального конфлікту, чим зашкодив діловій репутації газети.

На судовому засіданні Олександр Найман клопотався про прилучення до справи певних документів, зокрема звернення 32 народних депутатів до Президента України з приводу публікацій антисемітського змісту в деяких друкованих виданнях, у тому числі у "Вечірньому Києві", а також відповідь Кабінету Міністрів України на це звернення. Представники "Вечірнього Киева" висловили протест проти прилучення цих документів.

Віталій Карпенко повідомив, що Найман намагається перенести на загальнодержавний рівень дискусію на тему: чи є в Україні антисемітизм? В інтерв'ю лсурналістам він заявив, що в Україні "ніякого антисемітизму немає".

Але в політиці юдофобство є, цс доводить різновид його вияву, наявний у державних інстанціях, які повинні реагувати на розпалення міжнаціональної ворожнечі. Як правило, звернення до таких інстанцій, як Комітет з інформаційної політики, прокуратура, Міністерство юстиції, натрапляє на відмову. У ст. 37 Конституції України передбачено, що організації, які займаються розпаленням міжнаціональної ворожнечі, існувати не повинні. Закон "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" (ст. 3) забороняє розпалення міжнаціональної ворожнечі в ЗМІ. Однак суди ці нормативні акти не застосовують.

Деякі періодичні видання розуміють свободу слова як "свободу від зовнішніх обмежень" і демонструють надмірне захоплення мотивами насильства на сторінках своїх видань. Який результат цієї начебто "чесної" праці? Тематика зла па сторінках вільної української преси має шанси зменшити дистанцію між двома полюсами, втягує нас у суспільні ігри зі злом, а добро відкритого і вразливого суспільства відсувається у тінь зла. Із філософсько-етичного погляду поетизація зла, його гіперромантична абсолютизація чи свідома естетизація призводить до перебування сучасного людства у так званому "обрії зла". "Обрій зла" вважають незаперечною ознакою новітньої європейської культури. Звернімо увагу хоча б на назви популярних музичних груп світу — "Поховання" ("Sеpultura"), "Некролог" ("Obituary"), "Труп канібала" ("Cannibal corpse"), "Лицемірство" ("Hypocrisy"), "Вбиті" ("Slayеd"), "Фабрика страху" ("Fear factory"), "Смерть від напалму" ("Napalm death"). Хвиля кримінально-захопливих текстів, насичення газет байдужо-іронічною інформацією, ворожо-саркастичний тон багатьох полемічних статей українських газет також викликає у читачів відчуття існування в "обрії зла".

У мовній картині світу зло володіє своїм багатющим лексичним арсеналом. Смерть, ураган, землетрус, повінь уособлюють зло як антиблаго. Вбивство, ґвалтування, грабунок, розбій

— зло морально, спричинене людиною. Одвічна присутність, необхідність зла як передумови добра, його альтернативи не лякає як така. Можливість називати зло злом є атрибутом вільного суспільства. Однак користуватися свободою називання зла дуже важко. Кримінальний світ, який ми знали, зазвичай, лише з цифр і статистики, наблизився до нас своєю страшною конкретикою. Газети зарясніли заголовками з негативно-оцінною семантикою на позначення всіх виявів зла, що ведуть до злочину. Вражає уже сам передтекст-заголовок як своєрідний міні-згусток тієї негативної енергії та інформації, що містить текст. Наприклад: "Жах: діти вбивають дітей" (Експрес. — 1997. — 28 квіт.); "Там лее Бойко, б.., падлюка" (ПіК. — 2001.— 1—7 трав.), "Українській державності загрожують педерасти і дописувачі в Інтернеті" (ШК. — 2000. — 7—13 лист.).

Подібні заголовки є миттєвим індикатором тексту, за допомогою яких текст розпочинається й завершується одночасно. У заголовках семантика зла розгортається насамперед іменниками, що називають його різновияви (розбій, вбивство, епідемія, вибух, інтервенція, ворожнеча тощо). Найчастотнішим концептом зла у газетному тексті є лексема смерть ("Смерть біля плоту", "Глуха смерть" (Експрес. — 1997. — 9 жовт.); "Смерть у глечику", "Смерть була майже миттєвою" (Експрес.— 1997.— 2 серп.)).

Але найсильніше негативне поле творять навколо себе дієслова. Саме через них у психіці людей зло набуває чіткої рельєфності. Дієслова: розстріляти, отруїти, розчленувати, зарубати, повіситись, вбити, задушити, закатувати, зґвалтувати, помститися — за семантичним наповненням належать до реєстру зломови. Засилля їх у газетних текстах справляє руйнівний вплив на читача, пригнічує його психіку. У заголовку тексту як особливому номінативно-комунікативному блоці міститься психосоціолінгвістичне ядро — код складників та чинників самого злочину. Це і характер злочину — "Помста старого рецидивіста" (Експрес. — 1997. — 10 лип.); "Занедбана криниця ковтнула чотири життя" (Експрес. — 1997. — 29 трав.).

Розгортання заголовків у повні, поширені речення теж збільшують негативну напругу тексту. Багатослівний заголовок найчастіше поверхово-сенсаційний і виконує не стільки інформаційну, скільки рекламну функцію. Для прикладу: "Двох солдатів він убив тоді, коли йому захотілося випити свіжої крові" (Експрес. — 1997. — 6 верес); "Він загинув на руках своїх товаришів, які плакали від безсилля щось змінити" (Експрес. — 1997. — 25 верес); "Харакірі за прилавком намагався здійснити мешканець Анапи" (День. — 1997. — 3 квіт.). Такі речення — заголовки не завпеди спрямовують читача на правильну інтерпретацію змісту матеріалу, оскільки дібрані недбало чи випадково: "Художній портрет кілера допоможе слідству" (День. — 1997. — 28 серп.); "Портрет кілера намалювали художники" (Високий замок. — 1997. — 22 серп.); "Хлопці, не дивіться, що я жінка. Бийте по-справжньому" (Високий замок. — 1997. — 25—27 лип.).

Особливо небезпечним є потурання хворобливій цікавості через подання деталей злочину. Наприклад: "Одному в бійці відірвало вухо,., а іншому відкусили ніс" (Високий замок. — 1997. — 16 верес); "На тілі жінки кров'ю намалювали хрест" (Експрес. — 1997. — 5 трав.); "Міліціонери душили подушкою, а потім кололи ножицями нижче живота" (Молода Галичина. — 1997. — 18 жовт.). У цьому випадку вражає уособлення зла у, здавалось би, лексично несумісних для його існування словах. Зло руйнує родину, парадоксально зіштовхує на вістрі злочину найближчих людей, заперечуючи найголовніші заповіді Божі, як-от: "Розчленував і спалив труп матері" (Високий замок. — 1997. — 22 серп.); "Приніс до церкви голову батька" (Високий замок. — 1997. — 22 серп.).

Іноді у заголовках міститься запитання, що відображає звичайну цікавість ("Хто вбив красуню?" (Експрес. — 1997.— 5 трав.), "Хто ж замовник?" (Експрес. — 1997. — 28 квіт.)), недовіру ("Чи шукатиме міліція вбивць?" (Експрес. — 1997.— 17 лип.)), а також є болісно риторичним ("Чому діти вбивають дітей?" (Експрес. — 1997. — 10 лип.)).

Заподіюють шкоду заголовки, в яких автор, намагаючись закодувати інформацію, не зважає на те, як вона може вплинути на емоційно-психологічний стан реципієнта. Тільки страх і песимізм навіюють такі заголовки: "Третя світова війна стає дедалі ймовірнішою" (День. — 1997. — 3 квіт.); "Країна старішaє і вимирає" (Молода Галичина. — 1997. — 25 січ.). Обережно слід ставитись журналістам і до стилістичних прийомів у кримінальному тексті. Невдалі заголовки: трансформовані фразеологізми — "На пістолет надійся, але й з кулаком не зівай" (День. — 1997. — 3 квіт.); каламбур, оснований на повторах — "Відомий вбивця невідомого", "Поки є вбивці, будуть і убивці вбивць" (Експрес. — 1997. — 16 серп.); метафора — "Любов до пляшки окрилила політ" (Молода Галичина. — 1997. — 25 січ.), "Вогонь задушив її у своїх обіймах" (Експрес.— 1997. — 2 серп.); перифраз — "Мінна війна" проти волинських банків" (День. — 1997. — 28 серп.); антоніми — "Маленькі жертви великої війни" (Експрес. — 1997. — 6 верес).

Однаково шкідливі поетизація зла й надмірна іронічність тону викладу. Метафори ("Жнива смерті" (Молода Галичина.

1997. — 25 січ.)) тільки підсилюють семантику зла. Недоречними с заголовки, які свідомо чи несвідомо римовані: "Поки усі святкували, арештанти стіну продовбали" (Високий замок.— 1997. — 7жовт.); із розважально-легковажним акцентом: "Як святкувалося? Дякую, вже гоїться", "Для декого День незалежності став останнім святом у житті" (День. — 1997. — 27 серп.).

Іронічні вкраплення у кримінальному тексті розмивають межі зла. Реципієнтові стає важче розібратися, де добро, а де зло. Для прикладу, вбивство сокирою трактується як "дідівський метод", опис злочинних дій су провод псується реплікою "як у кіно".