Розділ 3 КОДЕКС ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ ЖУРНАЛІСТІВ УКРАЇНИ

У Конституції України (ст. 34) зазначено, що "кожному гарантується прано на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".

3.1. Кодекс професійної етики журналістів

3.2. Регулювання порушень етичних норм

Відсутність в Україні кодифікованого Кодексу журналістської стики, закону про мораль дається взнаки. Чимало журналістів і редакцій порушують норми журналістської стики (найчастіше дифамації, образи честі, гідності й ділової репутації), знаючи, що не матимуть жодного покарання. Все це зумовлює актуальність і значення проблеми регулювання етичних норм журналіста. З мстою підтримання інформаційної стабільності в умовах економічних й інформаційних реформ, підвищення професійної відповідальності журналістів за порушення стичних норм в Україні потрібно поліпшити механізми їх регулювання.

Адміністративне (редакційне) і корпоративне (регулювання спору комісією з етики) регулювання порушення норм етики можна розглядати як саморегулювання, що відповідає сучасному розгляду таких справ за кордоном.

На відміну від загальноетичних норм поведінки, професійна журналістська етика залежить не тільки від громадської корпоративної думки і сили звички журналістів. За дотриманням журналістом правил поведінки повинні стежити редакційні колективи і творчі організації, зокрема Спілка журналістів України (а саме комісії з професійної етики і права). Водночас таке право мають прокурори і суди.

Самоконтроль журналістів — найнижчий рівень регулювання, але дуже важливий. Він означає почуття відповідальності, пов'язане з дотриманням вимог журналістської етики. Реальний самоконтроль, самодисципліна можливі за умови високої професійної підготовки, моральної культури журналіста і відсутності тиску на нього з боку керівництва редакції, політичних, владних, громадських організацій, фірм, банків, комерційних структур, влади.

Для того щоб проводити цивілізовані інформаційні реформи в Україні, варто відмовитися від тези про те, що ЗМІ — засіб влади, управління, а журналісти — їх виконроби, підлеглі, слуги, які працюють за вказівкою згори. Якщо ми хочемо будувати цивілізовану державу, то слід прагнути незалежної журналістики, виховувати вільних журналістів, які залежать не від влади, а лише від закону, власної совісті та самоконтролю. Наразі реальною умовою саморегулювання етичних норм журналіста с його фахова освіта, визначення стичних дисциплін із норм нрава й стики, необхідне ознайомлення з новими законами, що стосуються ЗМІ, і міжнародними, корпоративними, редакційними нормами стики.

Такі знання дадуть змогу здійснювати професійну діяльність за всіма вимогами права та стики. Фахова університетська освіта не тільки гарантує відповідальність за професійну компетентність у роботі, а й сприяє тому, щоб журналіст навчився оцінювати "резонанс" публікацій і виховний вплив на героїв журналістських матеріалів і третіх осіб, відмовлявся від зарозумілого стилю, лайливої, брутальної лексики, що ганьбить його як фахівця і людину. Журналістський самоконтроль ґрунтується не на примусі, а па добровільному виборі журналіста.

Високі етичні вимоги до професії журналіста значною мірою залежать від свідомості коленого журналіста, який несе особисту відповідальність за відповідність своєї роботи етичним вимогам. "Тільки підтримуючи таку свідомість на індивідуальному й колективному рівнях у журналістському співтоваристві, преса створить здорову професійну основу, котра дасть можливість привести в дію систему саморегулювання преси".

Порушення норм стики також можна врегулювати у редакції ЗМІ з ініціативи редакції або на вимогу потерпілої сторони відповідно до ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". "Громадяни, юридичні особи і державні органи, а також їх законні представники мають право вимагати від редакції друкованого засобу масової інформації опублікування ними спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь та гідність.

Якщо редакція не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника опублікувати спростування їх у запланованому найближчому випуску друкованого засобу масової інформації або опублікувати його за власною ініціативою.

Спростування повинно бути набрано тим же шрифтом і поміщено під заголовком "Спростування" на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується.

Обсяг спростування не може більше ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту.

Спростування може бути підготовленим у формі відповіді, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу.

Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Редакція відмовляє в публікації спростування, якщо спростування: