Розділ «Висновки»

Проаналізувавши сучасний стан морально-етичних умов розвитку й діяльності журналістики України, ми спробували віднайти шляхи вирішення стичних проблем ЗМІ, від яких залежать етичні проблеми суспільства і навпаки, віднайти шляхи вирішення стичних проблем суспільства для того, щоб вирішити етичні проблеми ЗМІ, з'ясувати у чому насправді полягає ціннісний критерій журналістської етики й моралі, що має пояснити мету етичної діяльності журналіста. Доведено гіпотезу про залежність моральності мас-медіа від фінансової та економічної несвободи, належність видань олігархам; проаналізовано Кодекс професійної етики журналістів України та виявлено його вади; визначено найголовнішу мету журналістів на сьогодні, за умов практичної відсутності свободи преси та кризи культури й моралі у суспільстві; виявлено, яким чином преса може вплинути на повну зміну нинішнього становища в суспільстві, а також з'ясовано основні принципи етичної діяльності журналістів України.

Вирішення цього комплексу проблем дало змогу узагальнити набутий досвід журналістики в розбудові нашої державності з метою подальшого підвищення дієвості та ефективності ЗМІ, окреслити шлях розвитку демократії у нашій країні.

Нещодавно практично проти будь-якого видання, редактора чи журналіста, які займають опозиційну чи просто незалежну позицію, молена було висунути звинувачення у приниженні честі й гідності позивачів, у завданні їм моральної шкоди, що свідчило про поширення в країні практики порушення ст. 34 Конституції України. Практика судових справ, які стосуються ЗМІ, в Україні однозначно більше орієнтувалася на пріоритет захисту репутації посадових осіб, ніж на захист свободи слова і думки. Така практика призводила до того, що ЗМІ, порівняно з представниками владних структур, опинялися в неоднакових умовах перед законом. Це провокувало з боку владних структур також досудові дискримінаційні дії, які суперечили законам України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів". Під впливом цих чинників журналісти не повною мірою могли виконувати свої професійні обов'язки, а преса, телебачення і радіо України — здійснювати важливу суспільну функцію, притаманну ЗМІ у кожній демократичній державі, згідно зі ст. 34 Конституції України, яка гарантує право па свободу думки й слова, на вільне поширення інформації і користування нею, а також ст. 55 про право людини і громадянина на судовий захист. Подібна практика була небезпечна також тому, що під час судових розглядів таких позовів судді піддавалися адміністративному тиску і залякуванням. Як наслідок — мас-медіа програвали майже всі суди. (А це вже не суд, якщо він є незахищеним, якщо він стає слухняним інструментом у чиїхось руках!) Більше того, це є грубим порушенням Конвенції про захист прав і основних свобод людини, адже Конституція України як нормативно-правовий акт вищої сили повинна хоча б у лапідарній формі закріплювати свободу засобів масової інформації, а вже закони України — конкретизувати її.

Для порівняння: американські правники дійшли згоди стосовно того, що в разі надання урядові права ліцензування або встановлення різних ставок оподатковування для видань, він дістане змогу впливати на прийняття редакторських рішень, недоторканність яких гарантується першою поправкою до Конституції. Уряд не має права покарати якесь видання запровадженням спеціальних податків чи, навпаки, надавати якісь пільги в оподатковуванні окремим газетам чи їх розповсюджувачам. У справі оподатковування до ЗМІ ставляться так само, як і до будь-якого іншого виду бізнесу. Американські мас-медіа та їхні допоміжні структури перебувають у приватних руках. Вони конкурують між собою і самі повинні дбати про виживання на ринку.

Американська судова система дуже помірковано ставиться до діяльності засобів масової інформації. А судитися зі ЗМІ — це, як вважають американці, гаяти час. Узагалі американці часто порушують справи проти засобів масової інформації. Проте американське правосуддя в кінцевому результаті ігнорує величезну кількість випадків несерйозного та неточного репортерства для того, щоб захищати право засобів масової інформації на максимально правдиве та об'єктивне висвітлення подій.

Європейський суд з прав людини відзначив "важливу роль преси у демократичній державі", застерігши, що обмеження 'її свободи може призвести до порушення прав громадян на контроль за своїм урядом, а це право більш вагоме, ніж право окремих урядовців на недоторканність власного чиновницького іміджу чи захисту від несправедливої критики. Державні чиновники та політики мають достатні можливості впливати на роботу мас-медіа і доводити до відома громадськості свою думку. Тому в більшості конфліктів між ними і мас-медіа Європейський суд стає на бік засобів масової інформації. Цс є загальновизнаною практикою цивілізованого суспільства. З моменту приєднання України до Конвенції про захист прав і основних свобод людини всі владні структури України мають дотримуватися у своїй діяльності норм цієї Конвенції, рішення Європейського суду з прав людини мають више застосовуватися в судовій практиці України, адже прецедентно право Євросуду є складовою застосування норм Конвенції 1950 р.

Внаслідок інформаційної практики, яка склалася в державі, наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років під загрозою опинилися не лише свобода слова, а й майбутнє інформаційної галузі країни, адже загальновідомо, що без реалізації конституційного права на свободу думки і слова не можуть бути реалізованими і такі конституційні права, як право:

— на свободу об'єднання в політичні партії і громадські організації (ст. 36);

- участі, в управлінні державними справами, в проведенні всеукраїнських і місцевих референдумів, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування (ст. 38);

— мирно збиратися, проводити збори, мітинги і демонстрації (ст. 39);

— свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54);

— кожного па вільний розвиток своєї особистості (ст. 23);

— захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27);

— свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) та багато інших основоположних конституційних прав.

Реалізація прав па свободу думки і слова та вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію нерідко унеможливлюється недосконалістю норм чинного законодавства та судової практики.

Держава перетворилася в той час на основного монополіста па ринку мас-медіа, а уряд фактично тримав у своїх руках важелі формування суспільної думки. Журналісти були поставлені в рамки, коли їх примушували порушувати всі українські та міжнародні кодекси професійної етики, за що, звичайно, сама держава потім їх і карала. Процес маніпулювання журналістами мав сумні наслідки: ті, хто відважувався говорити правду і викопувати головну функцію журналістів — бути контролером влади та захисником народу від правлячих кіл, бути об'єктивним, фактично ризикували життям. Починаючи з 2003 р. в Україні було зафіксовано 17 нападів на журналістів та випадків залякування, погроз фізичної розправи, у тому числі 43 випадки порушень прав журналістів, тиску на ЗМІ з боку влади, цензурування медіа.

Держава повинна знайти спосіб захищати журналістів, які володіють інформацією, небезпечною для їхнього життя, а громадян — від посягань мас-медіа на їхню честь і гідність. Для цього насамперед необхідно таке.

1. Невідкладно систематизувати і кодифікувати українське законодавство в інформаційній сфері, прийняти кодекс законів про інформацію. Прискорити розробку проектів основ державної інформаційної політики, законів "Про інформаційний суверенітет" та "Про інформаційну безпеку України".

2. Законодавчо окреслити суми моральних відшкодувань, визначити порядок встановлення судами розмірів завданої моральної шкоди у сфері інформаційних відносин. Цей порядок має враховувати у кожному конкретному випадку територію поширення недостовірних відомостей, час та мету, з якою поширювалась інформація, обсяг та характер інформації, внаслідок якої було завдано моральної чи матеріальної шкоди конкретній особі.