Розділ 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ

Окрім того, поважні американські редакції запроваджують власні статути поведінки, які на додаток до національного кодексу містять ще суворіші обмеження. Так, у "Los Angeles Times" вимога політичної нейтральності поширюється не лише на працівників, а й на їхнє оточення: якщо журналіст газети має близьких родичів або друзів у політичній організації, він повинен утримуватися від будь-яких публікацій про неї. Ще суворіший стичний кодекс "Washington Post" стверджує, що участь родичів кореспондента в громадському житті "може скомпрометувати репутацію" видання. Правило № 1 "New York Daily News" попереджає: всі службовці газети, від видавця до технічного виконавця, не мають права обіймати державні та громадські посади, працювати на політиків не лише за платню, але навіть па волонтерських засадах, тому що "немає нічого більш підозрілого й уразливого для довіри, ніж союз між журналістикою і політикою".

Про бездоганну репутацію в умовах цивілізованої конкуренції піклуються не лише американські мас-медіа. Міжнародний кодекс стичних норм, прийнятий Товариством професійних журналістів, забороняє прес — особам працювати за сумісництвом, вступати до об'єднань, обіймати державні пости, якщо цс може "створити вралсення конфлікту інтересів". Кодекс журналістів Республіки Словенія рекомендує "припинити свою професійну діяльність під час заняття політикою. Це дозволить уникнути відчуття подвійного стандарту і лояльності".

Східні сусіди теж не в захваті від злиття "четвертої влади" з першими трьома. Кодекс професійної етики російського журналіста, затверджений у 1994 p., відстоює досить жорстку позицію: "Журналіст вважає свій професійний статус несумісним із обійманням посад в органах державного управління, законодавчої або судової влади, а також у керівних органах політичних партій та інших організацій політичної спрямованості".

На жаль, в Україні питання про "сумісників" просто ігноруються і законодавством про ЗМІ, і етичним кодексом.

Утім є й окремі протилежні приклади. Німецький Кодекс преси, покладаючись на порядність і моральність працівників пера, до сплетіння інтересів ставиться лояльно: "Якщо журналіст або видавець... обіймає будь-яку посаду, наприклад в уряді, державному органі або у фірмі, то він повинен суворо стежити за розмежуванням своїх функцій. Те саме стосується і зворотних випадків". Експерти німецьких медіа запевняють, що за останні 20 років у Німеччині не було жодного істотного порушення цього правила.

Не має аналогів і така вітчизняна практика, як поєднувати посаду прес-секретаря органу влади або іміджмейкера кандидата в президенти з посадою шеф-редактора великого національного ЗМІ. Якщо звернутися до Іспанського (та Каталонського) кодексу, "неприпустиме поєднання журналістської професії... з різними видами рекламної діяльності, public relations та іміджмейкерством... як у публічних організаціях, так і в приватних компаніях".

Взагалі, на Заході прес-аташе — зазвичай не журналісти, а фахівці з PR. Хоча, наприклад, у Швеції редактори газет іноді стають прес — секретарями або радниками держапарату. Але там для "перебіжчиків" встановлено залізне правило: звільнення з попереднього місця роботи.

Щодо тенденційних авторських програм і друкованої публіцистики, то європейські країни по-різному ставляться до конфлікту між ідеологічною позицією журналіста і його обов'язком об'єктивно висвітлювати події. Кодекс Хорватії визнає, що "як і будь-який громадянин, журналіст має право на політичні та інші переконання і пристрасті, однак у своїй роботі він професійно дистанціюється від подій, що відбуваються". Про тс саме піклуються й етичні кодекси Швеції, Норвегії та Польщі.

Зате у Фінляндії "журналіст не повинен діяти всупереч особистим переконанням", та й у Швейцарії "піхто не має права примушувати журналіста висловлювати думку, яка може суперечити... його совісті". Настільки ж ризиковані правила Італії та Росії, де "журналіст не зобов'язаний бути нейтральним".

Кодекс преси Німеччини і Кодекс журналістів Республіки Словенії жорстко обмежують свободу висловлення думок лише напередодні виборів, зобов'язуючи репортера або редактора, який висвітлює виборні баталії, "висловлювати також ті думки, які він не поділяє" (цей принцип поширюється на будь-яку інформацію, навіть захищену свободою преси). Між іншим, і за Законом України "Про вибори Президента України" (ст. 7.4) ЗМІ "зобов'язані об'єктивно висвітлювати" виборчий процес (на жаль, про критерії об'єктивності не йдеться).

Збалансованість політичної інформації стає головним постулатом стики закордонних електронних мас-медіа. Із наближенням виборів магнати, наприклад NBS, керуються правилом "рівних шансів". Тобто, якщо офіційно зареєстрований кандидат на будь-яку громадську посаду виступає в одній із програм NBS у будь-якому амплуа, політичному або ні, до NBS можуть звернутися з вимогою дати "однакову можливість", яку зазвичай називають "рівним часом", іншому офіційно зареєстрованому кандидату па цю ж посаду. Політика тотожних шансів містить ще одне беззаперечне правило: супервідверта підтримка одного кандидата, з погляду західних стандартів, є брутальним порушенням демократичних принципів.

Проте в нас підтримка улюблених претендентів у шані, тим більше, тільки державним ЗМІ "забороняється підтримувати або віддавати перевагу в будь-якій формі тому чи іншому кандидату в Президенти" (ст. 33.2 Закону України "Про вибори Президента України").

Щоб боротьба за електорат не перетворилася на війну гаманців, досить цікаві заходи винайшло французьке законодавство: тут протягом трьох місяців перед будь-якими виборами платна політична реклама й інформація в пресі, на радіо і телебаченні заборонена, а безкоштовна суворо обмежується.

Кодекси етики багатьох країн проголошують ще одну аксіому. "У справжній журналістиці встановлюється чітка межа між новинами і коментарем. Зведення новин не повинні містити думки або упередження журналіста, а зобов'язані викладати тему з усіх боків", — стверджує Кодекс етики СІЛА.

Неодмінне розмежування фактів і коментарів встановлено правилами Ірландії, Італії, Латвії, Польщі, Швеції, Росії.

Щодо українських традицій, як уже було зазначено, досить згадати новини "Інтера" напередодні виборів мера Києва (1999).

Щоправда, під час боротьби за крісло Голови Держави "внесення в інформаційні телерадіопрограми агітаційних матеріалів кандидатів у Президенти України або політичної реклами не допускається" (ст. 33.6).

На тлі американських, європейських і навіть російських стандартів Кодекс професійної етики українського журналіста, прийнятий 1997 р. на IX з'їзді СЖУ та доповнений на X з'їзді СЖУ у 2002 p., здається занадто вже демократичним.

Фактично він обмежується декларацією формальних фраз на кшталт: журналіст "є скромним, наполегливим і працелюбним на шляху до творчого визнання". Тут не згадується ані про подвійну лояльність, ані про партійну належність "скромних і наполегливих". Адже, як писав Шопенгауер, "я дуже побоююся, що дурні наслідки свободи преси значно переважують користь від неї". Торкаючись проблеми високоякісної професійної журналістики, її етики та свободи, слід зауважити, що досягаються ці високі стандарти завдяки все-таки саморегулюванню професії. Про це, до речі, йдеться в Резолюції № 1003 про журналістську етику, яка була прийнята Парламентською Асамблеєю Ради Європи в 1993 р. У ній передбачалася необхідність створення засобами масової інформації органів саморегуляції, проведення межі між новинами і судженням про них, перевірки істинної інформації, що передається.

Парламентська Асамблея звернулася до Ради Міністрів із закликом запропонувати урядам держав — членів передбачити законодавчі гарантії ефективної організації державних ЗМІ для того, щоб забезпечити нейтральність інформації, плюралізм думок та збалансованість доступу до роботи в ЗМІ чоловіків та жінок, а також надання рівного права на відповідь будь-якій фізичній особі, яка стала жертвою повідомлень у пресі. Виступаючи у 1993 р. у Варшаві на семінарі ОБСЄ, присвяченому ЗМІ, представник ЮНЕСКО зацитував слова Генерального директора ЮНЕСКО про те, що питання етики — справа професіоналів і лише їх, а не урядів, навіть якщо це стосується національного чи міжнародного рівня.