Розділ 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ

4. Професійні журналістські: свобода слона, правдивість, чесність, справедливість, відповідальність, професійна солідарність, неупередженість, порядність.

5. Індивідуальні: самовдосконалення, самозбереження, самовідданість, лицарство, шляхетність, відвага, співчуття, доброта, любов до ближнього, совість, пошана, щирість.

Саме журналістська мораль, побудована па гуманістичних етичних цінностях, нормах і правилах, с засобом втілення журналістської стики як теорії вжиття, утвердження гуманістичних засад у журналістській практиці як частині соціальної дійсності. У перехідний період до демократії віра та духовність становлять стичну цінність, що може об'єднати класові, національні, партійні та конфесійні інтереси з мстою захисту людини та її свобод. Етичні цінності журналістів демократичного суспільства ґрунтуються на свободі засобів масової інформації, що мають право автономно визначати свою волю. "Боротьба за демократію чи боротьба під лозунгами демократії, — вважає Генріх Юшкявічюс, заступник Генерального директора ЮНЕСКО, — завжди боротьба за свободу засобів масової інформації чи боротьба під лозунгами свободи преси".

Свобода ЗМІ є цінністю, обов'язковим елементом демократії й необхідною умовою забезпечення свободи слова у ЗМІ, свободи інформації у ЗМІ, свободи оцінки у ЗМІ, їх політичного, ідеологічного, економічного й інформаційного плюралізму. Свобода ЗМІ — основа всіх демократичних свобод. Права і гарантії свободи ЗМІ в Україні підтвердилися в українському законодавстві. Отже, свобода ЗМІ — цс політична, правова й етична цінність.

Журналісти мають відстоювати у своїй діяльності демократичну концепцію свободи ЗМІ, що з'явилася під час Французької революції (як свобода преси) і ґрунтувалася па трьох основних постулатах: відокремлення новин від коментарів; доступ до урядової інформації; відсутність цензури.

Ці постулати демократичної концепції свободи ЗМІ відображені в законах України. Доступ до урядової інформації закріплений ст. 2 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", у якій зазначено: "Засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати ЗМІ повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України "Про державну таємницю", не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес".

Крім того, право на доступ до урядової інформації відображено у ст. 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", де зазначено, що журналіст мас право: "1)на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації; 2) відвідувати державні органи влади, органи місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємства, установи й організації та бути прийнятим їх посадовими особами".

Відсутність цензури гарантує ст. 2 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні": "Друковані засоби масової інформації є вільними. Забороняється створення та фінансування державних органів, установ, організацій або посад для цензури масової інформації.

Не допускається вимога попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються друкованими засобами масової інформації, а також заборонено поширення повідомлень і матеріалів з боку посадових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа с автором поширюваної інформації чи дала інтерв'ю".

Водночас у доповіді колишнього керівника служби новин радіо "Континент" "Вільна хвиля" Георгія Гонгадзе, яку він зробив у бюро Українського конгресового комітету Америки (УККЛ) в Нью-Йорку 17 грудня 1999 р., висвітлювалася реальна ситуація в країні, що склалася наприкінці 90-х років: "...незалежна від влади, олігархів та інших преса поволі зникає в Україні. Журналісти, які ще пам'ятають золоті часи початку дев'яностих, коли газети звільнилися від радянського ідеологічного ярма, а в нове кланово-олігархічне ще не потрапили, поволі замінюються молодими та невибагливими щодо етики та моралі колегами. Ці готові писати тс, що вимагають від них їхні господарі, які часто-густо в бізнес чи політику прийшли не з юридичних факультетів. Інші метри спромоглися пристосуватися до нових умов, посіли керівні посади в нових структурах і зараз не дуже переймаються долею своїх колег. Всі решта вимушені просто заробляти на хліб — писати те, що може піти до друку, А до друку сьогодні в Україні йдуть далеко не всі матеріали.

Ще у гіршому становищі опинилися мої колеги на телебаченні. Часом навіть одне "неправильне" речення у відеосюжеті призводить до виклику керівників телеканалів до Адміністрації Президента. Не хочу нагадувати про канал СТБ, де працівник цієї Адміністрації безпосередньо вичитував матеріали журналістів.

Можна навести приклад, коли в Криму через політичні мотиви були закриті чотири (!) телекомпанії, при цьому сам Президент Леонід Кучма обіцяв відновити мовлення, щоправда, до виборів цього не зробив. Та що там незалежні телекомпанії, народні депутати майже два місяці були відключені від прямої трансляції по радіо, а чиновники з Держтелерадіо (до речі, фінансованої з бюджету) демонстративно досі ігнорують численні постанови парламенту про відновлення трансляції.

Натомість державні новини під час виборів сімдесят відсотків свого часу присвячували особі Леоніда Кучми. Втім, я не буду вдаватися у всі ці деталі, вони й так добре відомі. Тим більше, що це була виборча кампанія, і хтось вважав, що переможців не судять.

Очевидно, так вважали й діячі з СБУ, які подавали в Адміністрацію Президента звіти під грифом "таємно", де докладно описували які ЗМІ, кого і як критикують та підтримують у регіонах... На сьогодні будь-яка медіа — структура може бути знищена протягом кількох тижнів. На притчі перетворилися історії про візити податкових інспекторів, які буквально місяцями "перевіряють" документи "незручних" редакцій газет та телерадіокомпаній. Показовим є те, що, скажімо, лояльні до влади ЗМІ, цієї процедури уникають взагалі, або вона минає для них безболісно.

Після неодноразових спроб викупити радіостанцію "Континент" було знайдено формальний привід для півторамісячної перевірки, під час якої банківські рахунки структури були заморожені. З серпня до жовтня 2001 р. пройшло п'ять судових засідань, які підтвердили безпідставність звинувачень. І згодом знову в редакцію завітали представники податкової поліції з вимогою падати їм документи. Мета одна — змусити радіостанцію бути більш керованою та слухняною.

Ще гірша ситуація в регіонах. Там журналісти, які наважуються мати незалежну думку, піддаються погрозам та силовому тиску. Прикладом може слугувати журналіст Харківської телерадіокомпанії "Сімон". Його батьки, що живуть у нього, і не є громадянами України, отримали повідомлення про депортацію. В органах внутрішніх справ моєму колезі відверто сказали, що він забагато говорить у телеефірі. Власник уже згаданої радіостанції "Континент", Сергій Шолох, у період виборчої кампанії отримав по телефону погрозу: "Замовкни, або ми тебе заткнемо". Кілька днів по тому невідомий автомобіль намагався скинути авто Сергія з дороги, а після повернення до офісу йому знову зателефонували і сказали: "Якщо ти думаєш, що ти гарний водій, помиляєшся, ми тебе попередили". Очевидно, йшлося про незалежний погляд радіостанції па події з виборами в Україні.

Найгіршо, що донести в суді такі випадки практично неможливо. Тому керівники газет воліють домовитися і не роздмухувати скандали. Ця ситуація породила практичну безкарність чиновників, які вважають своїм правом вказувати журналістам, що і як писати. Л якщо щось не так, можна і по-іншому. Ще свіжа в нам'яті українців справа вбивства головного редактора "Вечірньої Одеси" Дерев'янка... До речі, замовників цього вбивства ще не знайшли, і, очевидно, що не знайдуть".

Під час парламентських слухань з проблем інформаційної сфери, які проходили у Верховній Раді 16 січня 2001 p., мати вбитого журналіста Георгія Гонгадзе Леся Гонгадзе назвала численні правопорушення, що мали місце у процесі слідства щодо встановлення обставин зникнення Георгія Гонгадзе та які були виявлені парламентською тимчасовою слідчою комісією і засобами масової інформації. Проте, як зазначила Л. Гонгадзе, найжахливішим с те, що влада більше ніж два місяці цинічно "жонглювала" темою: належить чи не належить таращанське тіло її синові. У цій ситуації преса стала заручницею та співучасницею влади и страхітливому маніпулюванні почуттями рідних загиблого. Не передавати інформацію вона начебто й помогла, однак і транслювання повсякчасної брехні та вигадок поставило пресу в ганебне становище. Гірко й боляче, що смерть цього журналіста стала розмінною монетою, ще одним мотивом для самореклами, трампліном для приходу у велику політику цілої плеяди "опозиціонерів", що іменували себе борцями за благо народу, а насправді, не були кращі за тих, кого вони рекомендували відправити у відставку. І навіть не так важливо, ким і якими вони були до "касетного скандалу", адже саме тільки те, що вони посміли спекулювати ім'ям загиблого журналіста, перетворити трагедію цілої сім'ї на "інформаційний привід", розіграти на ньому власну рекламну кампанію, при цьому спокійно й цинічно використати убиту горем матір Георгія Гонгадзе, відправляючи її на трибуну викривати їхніх конкурентів, не мас значення, як звучать їхні прізвища, — одне це вже дає нам моральне право вважати цих людей негідниками.

На жаль, у багатьох наших співгромадян моральний закон підпав, як непотрібна деталь, відмер, як пережиток минулого, як атавізм. Це видно навіть з того, наскільки нині результативний "чорний PR". Адже в душах людей, що втратили колишні ідеали й не створили для себе нових, зараз багато зла й темряви, які й співзвучні всьому тому бридкому й злому, що виливається з екранів телевізорів та газетних шпальт. І це, треба сказати, дуже вигідно тим, хто вибрав політику своїм ремеслом. Тому що підвищити популярність, дістати підтримку в суспільстві, де немає моралі, можна будь-яким шляхом.

Лише ті, хто не втратив чистоти, хто вважає своїм професійним обов'язком нести людям правду й нічого, крім правди, поки не дають нашій країні назавжди скотитися назад, деградувати й загинути, примушують нас шукати відповіді па запитання, які турбують нас, аналізувати й робити висновки. Хоча чудово усвідомлюють, що багатьом, дуже багатьом наша здатність аналізувати вже здається "зайвою деталлю" у конструкції наших мозків.