Розділ «Додаток 2 Етичні засади роботи журналіста: західний досвід»

І. Вступ

Інститут масової інформації звертається до тематики журналістської етики чи не з перших днів свого існування. Водночас із правом журналістів вільно висловлювати та поширювати зібрані ними матеріали ми завжди наполягали на праві суспільства отримувати адекватну до фактів, об'єктивну інформацію.

Завдання наглядати за балансом прав і обов'язків здається банальністю, якщо зупинятися лише на рівні констатації порушень та виправдовувати сповзання до пропаганди української преси об'єктивними (економічними, історичними) проблемами розвитку суспільства. Розгледіти в сукупності таких фактів тенденцію, знайти її причини та спрогнозувати наслідки утвердження цієї тенденції в суспільстві насправді надзвичайно складно. Але ми впевнені, що цей процес самоусвідомлення, "саморозуміння" необхідний для української преси.

"Шарити на користь опозиції з погляду професійності нічим не краще, ніж піарити на користь влади", — зазначив якось журналіст Володимир Скачко. Але його мало хто захотів слухати. Адже в журналістській колективній свідомості ще не відбулося чіткого відмежування журналістської праці від пропаганди.

Українська журналістика ще не навчилась розуміти несумісність публічної політики, скажімо, роботи народного депутата та збереження статусу журналіста. У країнах Західної Європи обраний до парламенту журналіст автоматично стає "колишнім журналістом" — з поваги до фундаментального для демократії принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, до яких преса є конструктивною противагою. Із втратою мандата повернення до журналістських лав цілком можливе, але поєднувати ці дві функції неприпустимо. Повторюся — на Заході.

Пропагандистом бути матеріально вигідніше та простіше, ніж принциповим фахівцем. Чи означає цс, що вичавити з української преси звичку підганяти факти під замовлення зможуть лише певні репресивні методи (публічне засудження колег, позбавлення права називатись журналістом тощо)? Чи на нинішній стадії суспільного розвитку держави медіа об'єктивно не здатні бути іншими?

Па наших семінарах, — а відбулося їх уже мало не три десятки, — ІМІ намагається не лише відстежувати ті виразні тенденції, що утверджуються в журналістському середовищі, а й оцінювати їх за системою порівняльного аналізу.

Щоразу, коли Інститут масової інформації пропонує українським журналістам ознайомитись із принципами функціонування західної преси, ми наражаємось на зауваження, буцімто українська "окремішність" унеможливлює використання західних схем і наш читач привчений саме до такої, суб'єктивно-агітаційної журналістики.

Насправді апологети "слухняної преси" значно перебільшують вітчизняну унікальність. Україна — нова країна на мапі світу, відповідно і українська журналістика тільки починає реально усвідомлювати себе у системі журналістики світової. Вакуум знань про провідні тенденції розвитку медіа — простору ще дає змогу навіювати суспільству хибні уявлення, нібито Україна (у таких випадках її цитують часто поряд із Росією) перебуває поза логікою світових медійних процесів.

Проте перший уважний погляд на досвід інших країн дає можливість довести на рівні простої арифметики, що певні тенденції ми проходимо хоч і пізніше за інші європейські країни, але за аналогічною загальною схемою, котру трохи раніше засвоїли британська, угорська чи французька преса. Передусім йдеться про ланцюжок перетворень: монопольно-ідеологічна преса — заангажований плюралізм — об'єктивно зорієнтований плюралізм.

Перший етап у різні історичні періоди проходили всі. Проте не всі європейські держави дісталися кінцевого пункту руху.

Пропонуючи колегам ознайомитись із західним досвідом, ми найменше радимо їм автоматично калькувати цей досвід, поквапливо тулити його до українських реалій. Наша мета — заохотити ґрунтовне осмислення, самоусвідомлення журналістської праці. Тож пропоновані в цій брошурі юридичні документи й журналістські кодекси ми бачимо як поштовх до думки, матеріал до роздумів, що мусить збагатити українську пресу новими ідеями.

Остання глава брошури презентує український досвід саморегуляції медіа — середовища. До вашої уваги пропонується як документ, ухвалений Спілкою журналістів, так і аналіз перших кроків Української стичної комісії.

Інститут масової інформації дякує всім, хто долучився до роботи на семінарі "Етичні засади роботи журналістів: західний досвід" та безпосередньо над цією збіркою.

II. Західний досвід саморегуляції журналістського середовища

Діяльність журналістів у західному світі регламентується двома способами — за посередництвом законодавчих актів та різноманітних стичних кодексів. Закони мають механізми прямої дії: вони передбачають певні покарання за порушення норм. Натомість етичні кодекси не передбачають жорстких санкцій, вони мають інше завдання: встановлення колективних моральних рамок для того, щоб бути визнаним колегами саме як журналіст.

1. Французькі закони про пресу та журналістів від 1881,1935—1974 pp.: аналіз загальних тенденцій

2. Французька комісія з прес — картки: хто має і хто не має права називатися журналістом

Поняття журналістської прес — картки запроваджено законом від 1935 р. про професійний статус журналіста. Наразі таку картку мають 33 тисячі фахівців ЗМІ у Франції. Картка номер 001 була видана в 1945 р. після відмови спеціальної "комісії з чистки" у праві називатись журналістами всім тим, хто за часів війни співпрацював з окупаційним режимом.