Розділ 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ

Показовою була, наприклад, ситуація, яка склалася в травні 2001 р. в інформаційному просторі Чернігівщини. Місцеві газети друкували рекламу, яка настирливо закликала до влаштування на роботу: "Увага! Надомна робота. Виробництво в домашніх умовах екологічно чистих продуктів харчування. Забезпечуємо доставку сировини й устаткування, збут готової продукції. Діяльність доступна кожному, дохід більший за прожитковий мінімум...". Одна авторитетна газета друкувала таке оголошення щономера. Механізм шахрайства, який ховається за подібними закликами, простий. Варіюючи у дрібних деталях, він повторювався у багатьох республіках СНД і регіонах нашої країни і, врешті-решт, зводився до апробованого принципу фінансової піраміди. Безробітний, який довірився рекламі, отримував якийсь вихідний матеріал (неважливо який — під розсади до грудочок желатину, що попільно розбухають у спеціальному розчині; останні називалися "цілющим грибом" чи "японськими водоростями", що допомагають від усіх хвороб). За сировину треба було внести чималий завдаток. При цьому гарантувалася закупівля врожаю за ціною, яка багаторазово окупала витрати.

Різноманітність варіантів виявлялася при розрахунку. Десь "кидали" одразу. Тих, хто притягнув до знайомих дверей мішки з желатиноподібною масою, зустрічали іржавий комірний замок і гучна порожнеча покинутого житла. Прагматичніші "лохотронники" терпляче скуповували перші партії "продукції", щоб втягнути в справу максимальну кількість клієнтів.

Не прочитати такі помітні оголошення було неможливо. Заверстані до телепрограми, вони мимохіть впадали в очі. Журналісти в цій ситуації порушували не лише етичні норми, вони просто були співучасниками в обдурюванні населення, а ще отримали за це гроші. Та одне — коли такі дурні не розуміли, що роблять, щиро вважаючи, що рекламують достойних підприємців, які допомагають співгромадянам перебороти економічну кризу, або не замислювалися над мотивами і метою рекламодавців. Не відали, що творять. А коли знали...

"Варіант для Попелюшки". Так називалася стаття на шпальті "Закон і беззаконня" під рубрикою "Не будь лохом". Най детальніша публікація, підготовлена, як випливало з тексту, за матеріалами преси, інформувала читача про різноманітні варіанти "безкоштовного сиру" для легковірних. Види запропонованих надомних робіт, розцінки, способи обдурення. Був у цій статті якийсь відтінок каяття, але, перегорнувши сторінку, знаходимо вміщену перед телепрограмою рекламу: "Надомна робота!". Начебто і не було нічого. "Виглядало сусідство рекламного й кримінального матеріалів абсолютно патологічно. Нам чомусь воно нагадало результати сенсаційних досліджень американського психобіолога Р. Сперрі щодо травматичних розщеплень особистості" (Дзеркало тижня — 2001. — 19 трав.). Але це справжнісіньке лицемірство — "я знаю, що зло існує, але я на ньому зароблю грошей".

2.5. Етичні засади журналістської діяльності під час виборчих перегонів

За роки незалежності ми всі стали свідками того факту, що в нашій журналістиці поновилася у своїх нравах індивідуальність, майстерність представників ЗМІ, відповідно до сучасного законодавства з питань преси розширилися їх права та обов'язки, активізувалися проблеми соціальної відповідальності, професійної майстерності. Саме професіоналізм, дотримання журналістської стики стали гаслом доби на сучасному етапі. І їх сьогодні мас об'єднувати одна платформа — сповідування загальнолюдських цінностей, злагоди та консолідації в суспільстві. Досягається це журналістами завдяки дотриманню основних професійних принципів, які діють у світовій журналістиці. Це об'єктивність і правдивість, переконаність і принциповість, організованість і дисципліна, вміння швидко орієнтуватися в конкретно-історичних обставинах і правильно їх оцінювати. Сюди ж можна віднести точність, коректність, аргументованість та цілісність. Ці професійні правила найбільш точно відповідають теорії соціальної відповідальності журналіста, яка притаманна саме демократичному суспільству.

Передаючи інформацію широкій аудиторії, журналіст, поперше, повинен будувати її на достовірних фактах, спиратися на міцну соціологічну основу. По-друге, знати і вміти використовувати свої права та обов'язки як учасник інформаційних процесів. Тому статус журналіста надзвичайно тісно пов'язаний з нормами професійної стики, сучасним законодавством щодо функціонування ЗМІ.

На сьогодні норми діяльності вітчизняних мас-медіа під час виборчих кампаній регулює ціла низка законів та офіційних документів. Серед них, зокрема, закони України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про вибори народних депутатів", "Про вибори Президента України", а також деякі документи Центральної виборчої комісії — "Про порядок використання засобів масової інформації для проведення передвиборної агітації під час виборів Президента України у 1999 році", "Про дотримання положень Закону України "Про вибори Президента України" щодо проведення передвиборної агітації" та ін.

Проте поряд із чинним законодавством важливу роль у діяльності мас-медіа відіграють і принципи журналістської етики. Зокрема, це показує досвід президентських виборів 1994 р. У травні 1994 р. на міжнародному семінарі "Засоби масової інформації і вибори", який відбувся у Києві, був прийнятий Кодекс професійної етики журналіста. У документі зазначені 10 основних принципів щодо об'єктивної та чесної діяльності журналістів під час президентських перегонів 1994 р.

Враховуючи цей позитивний досвід стосовно дотримання представниками мас-медіа етичних норм поведінки, Національна спілка журналістів України (СЖУ) в липні 1999 р. запропонувала Центральній виборчій комісії виробити спільні правила поведінки ЗМІ на президентських виборах. Зокрема, йшлося про те, що до 1 серпня 1999 р. необхідно було розробити механізми, які б забезпечували рівні можливості в ЗМІ всім кандидатам у президенти. Саме па цьому наголошувалося па пленумі правління СЖУ, де обговорювалося питання "Вибори київського голови і преса: уроки на президентські вибори".

Зокрема, згадувалося 3 червня 1999 p., коли відбулося сесійне засідання Київради, що проводив О. Омельченко вперше як міський голова. На ньому, а також на прес-конференції, яка відбулася після засідання, було порушено питання про етику й поведінку деяких журналістів та ЗМІ до і після завершення виборів міського голови. Напередодні виборів з радіо- та телеефіру загальнодержавного значення майже зникла достовірна інформація про життя столиці, діяльність її керівництва, а та, що з'являлася, подавалася дозовано і в перекрученому вигляді. Так, канал "Інтер" вдавався до низькопробних відеокліпів, аби принизити перед виборцями постать голови Київради та міськадміністрації. На прес-конференції О. Омельченко заявив, що подаватиме судові позови на деякі ЗМІ не тільки про захист своєї честі й гідності, а й про порушення ними чинного законодавства України. Він не вимагав матеріальної компенсації, а тільки того, аби позбавити деякі телеканали (такі, скажімо, як "Інтер") ліцензії на вихід в інформаційний простір України.

Досить цікаво було спостерігати те, як представники деяких ТРК, які до виборів виступали проти О. Омельченка, у донь його офіційного вступу па посаду міського голови намагалися негайно засвідчити йому свою лояльність.

Згадуючи ці та інші факти, голова Спілки журналістів І. Лубченко зазначив, що ЗМІ, які беруть участь у президентській кампанії, насамперед повинні дотримуватися закону. Необхідно підписати меморандум "За честь, об'єктивність і високий професіоналізм". Він повинен стати основою для укладання Декларації, в якій редакції зобов'язалися б не обнародувати негативні матеріали про інші ЗМІ.

За таких обставин необхідно було об'єднати зусилля всіх мас-медіа проти тих, хто висуває пресі матеріальні позови. Зокрема, па пленумі було наголошено, що журналісти повинні зробити так, щоб особи, які вимагають грошового відшкодування моральної шкоди від преси, просто бойкотувалися.

Па думку СЖУ, слід було звернутися до Президента України і Верховної Ради України з мстою створення Експертної ради щодо діяльності ЗМІ, яка б розглядала морально-етичні та інші аспекти, пов'язані з конфліктними ситуаціями в пресі.

Водночас Верховна Рада України звернулася до ЗМІ з питаннями про дотримання журналістської етики, неприпустимість брутального, принизливого тону публікацій. Особливо, якщо йдеться про керівні гілки держави. Справді, молена мати антипатію до тієї чи іншої посадової особи, але друкувати бруд на її адресу — це образа найперше для держави. У нашій мові вистачає шляхетних, більш переконливих слів, щоб висловлювати і думки, і емоції. Критикувати уряд потрібно, так ведеться в усіх демократичних країнах, однак найбільш дієвою є критика розумна, обґрунтована. Опускатися до рівня бульварності — це найлегше, і зовсім не на користь ані критикам, ані державі. Але при цьому дуже важливо, щоб і влада в особі вищих посадових осіб намагалася бути стриманішою щодо опозиційних ЗМІ.

Досвід виборів до Верховної Ради України 1998 p., президентських перегонів 1999 p., на жаль, свідчив далеко не па користь стичної поведінки посадових осіб щодо окремих опозиційних видань та журналістів. Позитивним кроком у напрямі усунення неетичних норм діяльності посадовців мав стати Кодекс державного службовця, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 7 листопада 2000 р. Ці правила є узагальненням стандартів поведінки та доброчесності державних службовців. Вони ґрунтуються на Конституції України та визначених законами України принципах державної служби, що спрямовані на створення умов для підвищення авторитету державної служби та зміцнення репутації державних службовців, а також інформування громадян про поведінку, яку вони мають очікувати від державних службовців. При прийнятті на державну службу службовець ознайомлюється з цими правилами, про що робиться письмове засвідчення в його особовій справі.

Проте ані Кодекс професійної етики українського журналіста, ані інформаційне законодавство, що регламентують норми поведінки представників мас-медіа під час виконання ними професійних обов'язків, не змогли запобігти випадкам порушення професійних принципів діяльності журналістів.

Малоприхована ангажованість вітчизняних мас-медіа у політичні процеси сягла закономірного апогею напередодні президентських виборів 1999 р. Чимало впливових журналістів пожертвували своїм добрим ім'ям па користь окремих кандидатів у Президенти. З'явилися видання і телепрограми, що спеціалізувалися па "чорному досьє" та "війні компроматів". Вельми активне залучення "четвертої влади" до політичної боротьби анітрохи не дивує: за останні кілька років ЗМІ впевнено трансформувалися в інструменти партій і приватних інтересів. З одного боку, "круті" постперебудовні ЗМІ запевняють, наче вони створені на західний кшталт, з іншого — поєднання функцій журналіста і представника політичної партії під час виборчих перегонів в одній особі не має нічого спільного зі світовим досвідом.

Наприклад, згідно з професійними стандартами американських ЗМІ, журналіст (особливо, якщо він висвітлює соціальні теми) не може брати участі у політиці, громадських кампаніях, демонстраціях, підписувати петиції і працювати на організації, що с потенційними джерелами інформації, оскільки має "уникати навіть натяку на конфлікт інтересів".