Розділ «"Безумна Євдокія"»

— Літ до ста рости нашій старості! І однаково не вирости, — удавано весело промовила Олечка, — навіть «безумна Євдокія» тут не допоможе. Хоч вирости Люсі дуже хочеться; сьогодні вичитувала мені за якесь чергування, на яке я не прийшла. «Але ж ти знаєш, що я працювала. Я ліпила… Незабаром у художній школі іспити!» — сказала я їй. «У нас усі працюють!» — відповіла Люся.

Усі… всім… як усі…

Я зрозумів, що наша дочка вперше зіткнулася із зрадництвом.

У присутності Наді я жодного разу не вимовив цього слова. Коли на чиюсь адресу кидали різке звинувачення, вона вся зіщулювалася, немовби камінь було кинуто в неї.

«Людей треба жаліти», — завжди казала вона.

Треба жаліти… Я думав про це, за спиною Євдокії Савеліївни. Але вона сховалась. Вона боялася, що ми з Надійкою спитаємо: «Що ж ти зробила з своєю колишньою подругою, Люсі?»

— Якщо колись досліджуватимуть ранній період творчості Олечки й схочуть дошукатися, хто ж у ті роки найбільше перешкоджав їй працювати, доведеться назвати Борю Антохіна, — якось сказав я жартома.

Та взагалі це був не жарт.

Найвродливішнй хлопець не тільки в Олиному класі, а й в усій школі, Боря міг би присвятити себе романтичним пригодам, а присвятив невпинній громадській діяльності.

— Хоч би якась Монна Ліза з восьмого чи дев’ятого класу відволікла його!.. — висловлювала надію Олечка.

Але Боря не відволікався. Він був головним провідником у життя всіх задумів та ідей Євдокії Савеліївни.

Іноді в нього виникали й свої власні пропозиції:

— Я ось подумав… Чому б тобі не розмалювати стіни шкільного залу?

— Я малюю переважно обличчя… портрети.

За кілька днів у Борі виникла нова пропозиція:

— Я ось подумав… Чому б тобі не створити галереї портретів найстаріших учителів нашої школи?

— Вчителі мені позуватимуть?

«Чому б тобі не…» — так звичайно починав Боря. І Олечка пояснювала «чому». Пояснювала йому в школі, по телефону. Боря Частенько дзвонив нам, щоб нагадати Олі про її громадський обов’язок. Я розумів, що «безумна Єадокія» доручила йому втягти Олю у стрімкий вир шкільних заходів. Вона була єдиною «неохопленою» і Боря мусив її охопити.

— Намалюй його власний портрет, — порадив я дочці. — І, можливо, він вгамується.

— Гарні обличчя для художника не цікаві, — відповіла Оля.