Розділ «Дуже страшна історія Детективна повість, яку написав Алик Дєткін»

Дуже страшна історія

Детективна повість, яку написав Алик Дєткін


Від автора


Доля забажала, щоб я народився в сім’ї інженерно-технічного працівника, на самому початку другої половини нашого століття. Це була дружна трудова родина. Я був останньою дитиною в цій родині. Першою дитиною був мій старший брат Костя. Всього, виходить, було нас двоє. Тепер уже Костю важко назвати дитиною, бо він голиться і вчиться в університеті. Батьки наші зуміли дати своїм дітям добру освіту: Костя, як я вже сказав, студент, а я вчуся в шостому класі.

Ми з братом були зовсім різні на вдачу. Ми й тепер абсолютно різні, але я пишу «були», бо передмови «від автора» завжди пишуться в минулому часі, як спогади. Брат захоплювався технікою, а я полюбляв читати детективні повісті й романи. Ставши дорослішим, я раптом відчув потяг до творчості.

У мене не було старої няні, яка розповідала б мені в дитинстві казки і отак, потроху, привчила б мене любити літературу. Мама сама вела господарство, тому няні, та й хатньої робітниці у нас не було. Зате на мене, як на майбутнього автора детективних творів, величезний вплив мали мої батьки.

Коли я ще був у другому чи в третьому класі, мама вишила на торбинці для галош моє прізвище: «Деткин».

Це була звичайнісінька торбинка, але вона відіграла в моєму житті незвичайну роль! Доля забажала, щоб останні три літери стерлися, зникли: нитки подерлися чи то від часу, чи то через те, що торбинка правила мені за вірну зброю в коротких, але рішучих сутичках, що спалахували час од часу в роздягальні. Так чи інак, але від мого прізвища залишились тільки три перші літери:

«ДЕТ…»

— Галоші ДЕТектива! — вигукнув один старшокласник.

З цього й почалося: мене прозвали Детективом. А коли б мама не вишила тих літер на моїй синій торбницї?..

Але позитивний вплив батьків був не тільки в цьому. Мама й тато часто забирали в мене засмальцьовані пригодницькі повісті й романи. «Шкода марнувати на це час!» — вигукували вони. А потім я знаходив свою киижку під подушкою у мами або ненароком помічав її в татковому портфелі. Таким чином я з їх допомогою зрозумів, що всі нормальні люди люблять читати детективні книжки, але багато хто любить таємно. А таємна любов, як відомо, найцікавіша й найсильніша!

Отже, я почав творити!.. Батьки були протии: «Шкода марнувати на це час!» Тоді я згадував усі відомі мені випадки, коли батьки виганяли з дому й навіть позбавляли спадщини майбутніх великих артистів, композиторів і письменників. Ці приклади вплинули на тата і маму.

— Гаразд, — сказав тато, — коли тобі не шкода часу, який можна було б витратити на вивчення іноземної мови, на читання корисних книжок або, скажімо, на спорт, нехай буде по-твоєму! Але дозволь і мені звернутися до класичних прикладів…

Він дістав перший том зібрання творів Лермонтова, прочитав уголос два вірші й сказав:

— Ці вірші написав Михайло Юрійович, а точніше сказати, Миша в чотирнадцятирічному віці. Ти лише на півтора року молодший. Тільки на півтора! А коли врахувати, що діти тепер дорослішають значно раніше, то можна вважати, що ви — одного віку!

— Ну то й що? — спитав я.

— А те, — відповів мені тато, — що не можна висосати повість із пальця. Перш ніж сісти за стіл, треба вивчити людську вдачу. А сюжет? Його повинно підказати тобі саме життя!

Я почав вивчати вдачу своїх приятелів, сусідів, учителів. Але сюжету життя мені підказувати не хотіло. І раптом трапилось таке!.. Ніколи б я не зміг придумати історії, страшнішої за ту, яка сталася насправді і яку я всю розплутав від початку й до кінця, довівши, що Детективом мене прозивали не даремно!..

Розділ перший,

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дуже страшна історія» автора Алєксін Анатолій Гєоргієвічь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дуже страшна історія Детективна повість, яку написав Алик Дєткін“ на сторінці 1. Приємного читання.