Розділ «"Безумна Євдокія"»

Дуже страшна історія

Що далі в’ється життєвий шлях, то здивованіше озирається подружжя, згадуючи початок того спільного шляху. Вогні минулого іноді щезають десь за поворотом… Щоб події на відстані здавалися тими самими, тими самими мусять лишитися й почуття.

А де ж був той фатальний поворот у нас із Надійкою? Зараз, коли біда змусила мене озирнутися назад, я його, здається, розгледів. І якщо коли-небудь Надя повернеться…

У думках я весь час готуюсь до тієї розмови. Це, я гадаю, ще не стало хворобою, однак стало моїм безсонням, невідступністю. Ночами я веду діалог, у якому беремо участь ми обоє: Надя і я. Сюжет діалога завжди однаковий: це наше з нею життя.

Якщо минуле згадується «взагалі і в цілому», воно, напевне, вже мертве або просто нічого не варте. Лише деталі відтворюють картину. Часом несподівані, подеколи навіть смішні, вони тепер зненацька стали для мене значними.

То чому ж усе, про що я тепер згадую, так довго було невидиме?

Я мушу відновити розрізнені деталі. Можливо, зібравшись разом, вони створять щось цілісне?

Ми з Надею працювали в конструкторському бюро на одному поверсі, але в різних кінцях коридора. Зустрічаючись, ми говорили одне одному: «Здрастуйте!», — не називаючи імен, тому що не знали їх. Коли ж мене разом із величезною креслярською дошкою вирішили переселити до Надиної кімнати, дехто з її колег запротестував:

«І так уже пройти ніяк!»

— Однією людиною менше, однією людиною більше… — почав переконувати представник дирекції.

— Це залежить від того, яка людина! — сказала Надійка. Пізніше, з’являючись з-за своєї креслярської дошки, немов із-за ширми лялькового театру, я навмисне зустрічався з Надею очима і усміхався, щоб вона повірила, що я людина непогана. З тією ж метою я запросив її якось на концерт знаменитої співачки.

— Ходімо… Я також співаю! — сказала вона. І додала — Правда, є одна перешкода: у мене кашель і нежить. Таких глядачів не люблять.

Але саме там, у Великому залі консерваторії, я її полюбив. Протягом двох відділів концерту Надя героїчно намагалася не кашляти й не чхати. А коли знамениту співачку почали викликати на біс, вона прошепотіла:

— У вас немає хустки? Моя зовсім мокра. От уже не чекала від свого маленького носа такої бурхливої активності!

Вона нагадувала дитину, яка в присутності гостей, викликаючи жах у батьків, може розповісти про всі наміри і викрити будь-які наміри сім’ї.

«Мила дитяча безпосередність»… — кажуть про таких людей. Безпосередність Наді ніколи не була «милою», — вона була дивовижною. Вона якось скоряла… Її синонімом була чесність. Адже я не наважився розповісти їй, що пишу фантастичні оповідання, яких ніхто не друкує! Тим більше, що, як дізнався я від інших, вона цього жанру не любила:

— Стільки фантастики в деяких реалістичних творах!..

А коли я сказав Надійці, що мрію з нею одружитися, вона відповіла:

— Тільки знайте, у мене є придане: порок серця і заборона мати дітей.

— У вас самої стільки дитячого! — розгублено пожартував я.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дуже страшна історія» автора Алєксін Анатолій Гєоргієвічь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Безумна Євдокія"“ на сторінці 1. Приємного читання.