Тоді на зборах Євдокія Савеліївна, наскільки я пам’ятаю, пояснювала нам, як важливо прищеплювати дітям почуття прекрасного, вчити їх помічати й розуміти красу.
Якось ранньої весни я побачив її в білій панамі з такими самими сумно обвислими крисами, так наче на вулиці стояла спека. Хоч усі, і вона в тому числі, були ще в пальтах… Того дня вона, не припиняючи боротьби за прекрасне, вела свій клас у якийсь музей.
А я прийшов сказати, що Олечка готується до виставки юних скульпторів, і попросив звільнити її від екскурсії.
— Знайома мізансцена! — вигукнула Євдокія Савеліївна. — Всі разом, а вона осторонь.
Вихователька дуже любила, щоб усі були разом. І на чолі з нею!.. Я був певен, що в мистецтві їй найближчі хор і кордебалет.
У класі вона звикла помічати непомітних і вирізняла тих, хто абсолютно нічим не вирізнявся.
Вдача в неї була вулканічного походження. Говорила вона голосно, то захоплюючись, то обурюючись, то дивуючись.
«Наша безумна Євдокія!» — сказала про неї Оля. З того часу вдома у нас так і почали її називати — «безумна Євдокія».
— Костя Бєлкін ще недавно не міг накреслити пряму лінію, а тепер у нього з геометрії і креслення тверді трійки! — вигукувала вона на батьківських зборах. — Вчителька математики гадає, що в майбутньому він може добитися четвірки. Це — радісна подія для нас усіх!
«Всі», «з усіма», «для всіх» — без оцих слів не обходилася жодна її заява. Вона хвалила тих, хто зміг нарешті накреслити пряму лінію, і тих, хто вмів писати заголовки. Та про нашу дочку, яка вчилася в художній школі для особливо обдарованих дітей, вона згадувала лише у зв’язку з тим, що Олечка в чомусь не брала участі і кудись не пішла «разом з усіма».
Коли Олі минуло сім років, у неї виявили викривлення хребта. Ми з Надійкою повезли її до Чорного моря в Євпаторію. Там до Олечки вперше прийшло визнання. Весь пляж дивувався з її вміння ліпити фігури людей і звірів, малювати на мокрому піску пейзажі й обличчя.
«Чим сьогодні нас потішить ваша Олечка?» — питали у нас із Надійкою.
Але «безумну Євдокію» Олечка ніколи й нічим не тішила. Вона її засмучувала… Хоча за дев’ять років, що минули після нашої поїздки до Євпаторії, дочка досягла великих успіхів. Ось вони й дратували класну керівницю. Про Олечку не можна було сказати, що вона «як усі»… Та хіба вона в цьому була винна?
Крім Олі, ніхто в 9-му «Б» не збирався стати скульптором чи художником. Але Євдокія Савеліївиа поважала людей інших професій.
— Вася Карманов виправдав мої сподівання. Цілком виправдав! — говорила вона. — Став директором тролейбусного парку! А почав з того, що сидів за баранкою.
«Пройшов шлях від водія до заводія, — сказала нам дома Олечка. — Точніше сказати, проїхав!»
— Ось Льова Лапшин… Цілком виправдав мої сподівання! — просторікувала на батьківських зборах «безумна Євдокія». — Тепер він старший диспетчер. Старший! Я хочу, щоб і ваші діти були такі.
Вищих завдань вона перед нами не ставила.
Вона завжди виховувала учнів сьогоднішніх на прикладі учнів колишніх і для цього влаштовувала зустрічі й співбесіди. А Олечка в цей час навчалася в художній школі. А ще вивчала італійську, щоб прочитати про геніїв Відродження їх рідною мовою.
На всіх колишніх учнів у Євдокії Савеліївни була запроваджена картотека. Як у читальнях та бібліотеках на книжки… В картках, крім адрес, телефонів та біографічних відомостей, було зазначено, коли проведена зустріч з колишнім учнем і скільки школярів було присутніх на зустрічі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дуже страшна історія» автора Алєксін Анатолій Гєоргієвічь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „"Безумна Євдокія"“ на сторінці 5. Приємного читання.