Розділ «Мій брат грає на кларнеті»

Дуже страшна історія


21 грудня


Майже всі дівчата нашого класу ведуть щоденники. І записують туди всякі дурниці. Наприклад: «Вася попросив у мене сьогодні зошит з геометрії. Таємно попросив і нишком, щоб ніхто не почув. Для чого? Чому саме у мене? Чому так таємно і дуже схвильовано? Вже північ. Та я думаю про це і не засну до ранку».

Васька просто-напросто вирішив здерти домашнє завдання з геометрії. Саме в неї, бо в мене він уже списував. Нишком, таємно!.. А хто ж робить це голосно? Схвильовано! Ще б пак, Васькові та не хвилюватися! Дівчата дуже полюбляють надавати звичайнісіньким вчинкам хлопців якогось особливого змісту.

Я також дівчина, та я розумію, що щоденники мають вести лише видатні люди. Ні, я нічого такого про себе не думаю. Але в мене є брат, він навчається на другому курсі консерваторії. Він буде великим музикантом. Це справді так. Я щодо цього не маю сумніву! І от із мого щоденника люди дізнаються, яким він був у дитинстві.

Мій брат грає на кларнеті. Чому не на скрипці, не на роялі? Так хотів дідусь. Дідусь помер, коли мені було лише два роки. А брат Льова старший на цілих п’ять років, і дідусь почав його навчати музики.

Довгі роки я чула про те, що наш дідусь «грав у фойє». Я не знала, що таке фойє, але слово це здавалося мені дуже красивим. «Фойє», — чітко вимовляла я. А коли вперше побувала в кіно і побачила музикантів, які грали в фойє, мені стало жаль мого дідуся: глядачі перемовлялися, жували бутерброди, шелестіли газетами, а старі на сцені грали вальс. Вони притискали до підборіддя свої скрипочки і заплющували очі: можливо, від задоволення, а можливо, для того, щоб не бачити, як глядачі жували свої бутерброди.

Мій брат не буде грати у фойє! Він буде виступати в строгих концертних залах. Зараз він готується до конкурсу музикантів-внконавців на духових інструментах. Мені жаль, що кларнет називають духовим інструментом. Коли я думаю про духові інструменти, то одразу чомусь згадую похорон і мідний оркестр. Кларнет можна було б назвати якось інакше…

Вчусь я так собі, та це не має ніякого значення. Я вирішила присвятити своє життя не собі, а братові. Адже так часто бувало з сестрами у великих людей. Вони навіть не виходили заміж. І я не вийду. Нізащо! Ніколи!.. Льова вже знає про це. Спершу він заперечував, та потім згодився.

Ми домовились, що Льова на відміну від мене матиме право на особисте життя, однак лише тоді, коли доб’ється великих музикальних успіхів. Льова весь, без останку, належатиме мистецтву! У нього не залишатиметься часу ні на які звичайні людські справи й клопоти. Всі ці справи буду виконувати за нього я. Фактично я зречуся власного життя в ім’я брата! І тому мої трійки не мають аж ніякого значення. Жаль, що мама й тато цього не розуміють

— Ти непогано влаштувалася, — якось сказала мама. — Виходить, Льова буде вчитися, з ранку до вечора грати на кларнеті, вдосконалюватися, готуватися до конкурсів, а ти тільки й того, що будеш присвячувати йому своє життя. Якісь у тебе утримáнські настрої!

— А сестра Чехова, виходить, також була утримáнкою? — спитала я у відповідь.

— Ну… ти вже й скажеш!

Мама здивовано розвела руками. Коли нічого сказати, найлегше розводити руками. Хоч, правду кажучи, я сама винна: не треба бути відвертими з своїми батьками — вони обов’язково використають твою відвертість проти тебе.

Та зате коли-небудь про Льову напишуть книгу, і до неї ввійдуть уривки з мого щоденника. Нещодавно я читала таку книгу про великого поета. «Сестра поета», — написано під однією фотографією. А під моєю напишуть: «Сестра кларнетиста». Або краще так: «Сестра музиканта». Це буде для мене скромною нагородою.

От чому я почала вести щоденник.

На біду, не всі ще знають, який це важливий інструмент — кларнет. Саме він починає «П’яту симфонію» Чайковського. Чи ж багатьом це відомо? «Непомітний герой оркестру», — так каже про кларнет Льова. Він навіть радий, що кларнет «непомітний». Він і сам би, напевно, хотів бути непомітним. Така в нього вдача. Та я цього не допущу!

Влітку увесь наш дім чув звуки кларнета. Та не всі знали, з якого саме вікна линуть ці звуки. Я всім пояснила, що це грає мій брат. Навіть коли холодно, я розчиняю вікно навстіж, щоб мешканці не відвикали від Льовиного кларнета.

Я вже розповіла сусідам, що Льова готується до конкурсу. Хай вважають мене за нескромну: для брата я готова на будь-які страждання!

Взагалі, я вже давно вирішила вести щоденник. Та почати його я хотіла не просто так, а від якого-небудь знаменного дня. І от цей день настав!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дуже страшна історія» автора Алєксін Анатолій Гєоргієвічь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Мій брат грає на кларнеті“ на сторінці 1. Приємного читання.