Розділ «"Безумна Євдокія"»

— Останнім часом вона не фотографувалася, — сказав я.

— У мене є її карточки, — несподівано промовив Боря Антохін.

Він поліз у бічну кишеню своєї куртки. Витягнув п’ять фотографій і розіклав їх на столі з такою обережністю, ніби вони ще не висохли.

— Це було на тому тижні, — приглушеним голосом сказав Антохін. — Я знімав учасників походу. Для нашої газети.

— Відвези їх! — Євдокія Савеліївна знову повернулась до трубки. — Де ви знаходитеся? — Вона записала адресу й подала її Борі Антохіну. — Звідти одразу назад! Пам’ятай: ми всі тебе чекаємо. Тоді вже напевне прибуде і Митя Калягін. Ви з ним поїдете назад. Туди, до наших… І піднімете їх на пошуки. Треба буде прочесати ліс!

— А що… там великий ліс? — запитала Надійка. Нарешті вона про щось запитала.

— Та що ви?! — аж скрикнула Люся.

Її голосна, але непевна відповідь змусила Надто уповільнити кроки. І вона машинально почала ходити по кімнаті не так швидко, як раніше. Туди й назад, туди й назад… На фото Олі вона не глянула.

Боря зібрав їх обережно, ніби вони так і не висохли. Поклав у бічну кишеню і, трохи зігнувшись, пішов. А Люся з чашкою й краплями, які Наді не знадобились, стояла на балконі і невідривно дивилася вниз.

У телефонних переговорах «безумної Євдокії», у бажанні Люсі першою все побачити і про все повідомити, в тому, як бережно Боря Аитохін розкладав і збирав Олині фотографії, я вбачав щось страшне. Я був певен, що вони спокутують провину. Але якого ж вона розміру? Що саме вчинили вони там у поході, якщо Оля не витримала? І що вона в хвилину відчаю могла зробити? І кого могла зустріти вночі… на невідомій дорозі?

Зненацька пролунав дзвінок. Надя опустилася на стілець. Я обважнілими ногами пішов у коридор, та Люся випередила мене.

— Митя Калягін! — з перебільшеною радістю вигукнула вона. Ніби ми тільки його й чекали.

— Ти на машині? — заклопотано спитала Євдокія Савеліївна.

— Машина внизу! — відповіла за нього Люся, яка розгледіла, що унизу стоїть самоскид.

Митя винувато кивав на свої засмальцьовані штани: мовляв, застали зненацька.

Він був справді худенький, і волосся на голові майже не було. Євдокія Савеліївна не почала пояснювати нам, що це «результат воєнного дитинства», а сказала:

— Митю, ходи-но зі мною на кухню.

— Нічого секретного вона йому там говорити не збирається! — заторохтіла Люся. — Просто їй не хочеться при вас повторювати…

Надя не чула.

Євдокія Савеліївна і Митя повернулися з кухні.