Розділ «Пізня дитина»

Якось Іван попросив мене провести його. На вулиці він обійняв мене за плечі, як тоді, в день знайомства.

— Ну, брат, затіяла Людмила історію. Може, ти поможеш? Я кажу: «Давай переїдемо до мене, а потім підшукаємо що-небудь на вашій Машинобудівельній вулиці». А вона відповідає: «Якщо ми переїдемо, тоді вже не обміняємось: стимул ослабне!» Де ж тут логіка? Де ж проста логіка? Може, ти що-небудь придумаєш? Як тоді, з цим твоїм запрошенням…

Уже вдруге він потребував моєї допомоги!

— Добре, подумаю, — сказав я.

— Подумай, брат. Дуже прошу!

Але подумати я не встнг. Через три дні ввечері сестра нас повідомила:

— Строк пошуків продовжується! Ми з Іваном їдемо на півроку у відрядження.

— Разом? — перепитала мама.

— Разом. Звичайно! — сказала Людмила. — За цей час Льоня обклеїть об’явами всю нашу вулицю, і що-небудь та знайдеться!..

Вона говорила бадьоро і навіть весело, тому що мама почала шукати ганчіркою порох там, де його не було, а в батька по шиї та по обличчю поповзла червона смуга.

Батько не проспівав, а якось майже прошепотів на свій особливий мотив:

— У русі мельник вік живе, у русі…

9

Я вже говорив, що не пам’ятаю, з яких літ я себе пам’ятаю. Але з того часу, від якого пам’ятаю, ніхто з нас чотирьох ніколи не їхав на цілі півроку.

Скільки написано різних музичних творів про людей, які від’їжджають! Батько цитував тепер ці пісні й арії. Композитори чомусь дуже радіють, коли люди виїжджають з дому.

Але батько співав ці веселі пісні невесело.

І мені було якось ніяково.

— Це навіть добре, що ти їдеш, — сказала мама Людмилі. — Нарешті ми взнаємо, як Льоня до тебе ставиться!

Щоб не сумувати, я намагався згадати всі випадки, коли Людмила була несправедлива, а згадував фільми і п’єси, на які водила мене сестра. Хотів згадати друзів, які мені подобалися, а їй ні, але згадував Івана, з яким ніколи б не зустрівся, коли б не вона.

До Івана ми теж звикли. Він увесь час підкидав нам позитивні емоції.