Розділ «Пізня дитина»

— Виходить, їй відомо, як усе це вийшло? І все-таки не підходить? Не пояснює?.. І миритися не хоче? Ну це вже занадто! Ну знаєш, брат, це вже…

— Вона перша не підійде! Тому що вона дуже багатьом подобається. От, наприклад, дяді Льоні, який під нами живе. Він дуже відомий лікар: усі хвороби вміє лікувати. А недавно ми з нею йшли в театр, то всі навколо на неї дивилися. І оберталися…

— Це я сам помічав, — сумно сказав Іван. І додав: — Вона вже, напевно, вдома? Ти її незабаром побачиш?

Він мені заздрив! І я його розумів… От коли я останнього разу був закоханий, то дуже заздрив братові тієї дівчинки. Йому було всього лише років із сім або вісім, а я до нього навіть піддобрювався. Починав з ним розмову. І дуже йому заздрив: адже він бачив її щодня — і вранці, і ввечері, з нею разом обідав і вечеряв. І разом їздив на дачу, а я влітку з нею розлучався. «Він завжди буде знати про неї — через десять років, через двадцять… Куди б вона не поїхала!» — так думав я. Адже я не знав, що незабаром її розлюблю. А якби хто-небудь мені сказав, що так буде, я б нізащо не повірив! Мені, коли я закохуюсь, обов’язково здається, що це до самої смерті, на все життя, назавжди!

— Отже, домовилися? Ви приходите до нас у гості, тому що я вас запросив!

— Не вас, а тебе!

До речі, я часто думав про те, що нерівноправність між нами й дорослими починається з оцього: вони нас — на ти, а ми їх — на ви.

7

Мама, батько і Людмила, як я вже говорив, дуже люблять вивчати моїх нових друзів. Якщо приятель їм не сподобається, вони обов’язково дадуть мені це відчути. Звичайно, кожен по-своєму, тому що в кожного з них своя вдача.

Батько постарається, щоб те, що мій новий приятель йому неприємний, мені було приємно. Або принаймні, щоб я не дуже засмутився.

— У тебе ж є просто прекрасні друзі, — скаже батько. — Надто розширювати це коло — однаково, що розбавляти вино водою з водопроводу, — воно міцніше од цього не стає. У тебе ж є такі прекрасні друзі. Такі надійні! Всі до тебе тягнуться… Люблять тебе, мерзотника!

— Це навіть добре, що ти прощаєш йому всі вади, — скаже мама про мого нового друга. — Отже, ти добрий…

Таким чином я зрозумію, що у друга є вади.

Ну, а Людмила і в цьому випадку не буде «переінакшувати арії».

— Що стосується друзів, то тут я не за кількість, а за якість, — скаже вона. — Не знаю, чи такі вже прекрасні твої інші товариші, але цей перевірки на якість не витримує.

Ну, а якщо я все одно схочу бувати в товаристві з новим приятелем, вони почнуть відвертати мене від нього усіма приємними речами, які тільки є на землі: фільмами, п’єсами, футбольними матчами…

Одне слово, я знав, що того вечора, коли мав прийти мій новий товариш, вони всі троє будуть удома.

— Одягни, будь ласка, свій тренувальний синій костюм, — попросив я Людмилу.

У неї був новий спортивний костюм, який мені дуже подобався.

— Навіщо? — запитала сестра. — Ходити по квартирі в спортивному костюмі?