TextBook – Іване! Іване! Іване!
Ні, так не годиться: я ж не собаку кличу!
– Іва-ане!..
Я вимовив це ім’я протягло й поволі, так наче за ним мав сказати по батькові.
— Ви мене? — тицьнув себе в груди чоловік.
Він сказав «ви», напевне, від несподіванки.
Ні, цей був надто вже старий і лисий. Я покрутив головою: не вас!
І знову гукнув, дивлячись у небо:
– Іване!..
— Ви мене?
Якби він і подобався нашій Людмилі, то я б рішуче виступив проти: він був сестрі до плеча. І то б не дістав!..
— Ні, я не вас…
І знову:
– Іване…
— У тебе знайшовся тезка, — сказав хтось комусь у групі чоловіків.
Один з них обернувся, глянув на мене.
– Іване! — знову гукнув я. Вже, напевне, з переляку.
Тоді він пішов до мене.
— Бачиш… — почав він десь на півдорозі.
Я аж здригнувся: «Бачиш…» — так часто починає фрази дядя Льоня з нижнього поверху. Але дядя Льоня вимовляє своє «бачиш» невпевнено, розтягуючи склади, ніби міркуючи вголос, а цей сказав якось насмішкувато.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дуже страшна історія» автора Алєксін Анатолій Гєоргієвічь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Пізня дитина“ на сторінці 18. Приємного читання.