Розділ «A тим часом десь…»

Я швидко виробив план дій. І вночі взявся його виконувати. Так, саме вночі!

Мені страшенно хотілося спати, але я встав, розбудив бабусю й сказав:

— У мене страшне безсоння…

— Пардон, яке?

— Ну, дуже тяжке… Мабуть, це закони спадковості!

— Спросоння не втямлю: які закони?

Тут я пригадав, що безсоння було у батька там, у двоповерховому будиночку, але бабуся могла про це не знати; у нашій квартирі батько спав «богатирським сном». Я сказав:

— Може, дідусь або прадідусь мучилися від цього?

— Один з двох твоїх дідусів був, наскільки я пам’ятаю, моїм чоловіком, він спав чудово. Другого дідуся я не знала, але якщо взяти батька…

— Так… звичайно… Він спить богатирським сном. Але я не сплю вже третю ніч.

— Не склепляєш очей?

— Склепляю. Та ненадовго…

— Ну, то все зрозуміло. Тільки от рано це в тебе почалося.

— Я знаю. Як правило, не сплять старі?

— Обережніше з старими! Я маю на увазі інше: ти закохався? Ну звичайно, цими днями, пригадую, ти питав щось про першу любов.

— Щоб я через це?.. Ніколи в житті! Я відчуваю, що трошки хворий… І хочу звернутися до лікаря. Мені сказали, що є такий лікар. Здається, жінка… Вона лікує людей від безсоння. Я піду до неї.

— Останнім часом ти взагалі багато ходиш, — сказала бабуся. — Я не зазіхаю на твою свободу. Але свобода приносить людям прогрес, а тобі, здається, самі тільки двійки.

— У мене нема двійок.

— То будуть, — пообіцяла бабуся.

— Через безсоння я можу взагалі залишитися на другий рік! А ця жінка чудово лікує. У себе вдома… І зовсім безплатно! Ти тільки напишеш їй листа. Хоч кілька рядків: «Дякую за врятування онука!..» Або щось таке. Їй буде дуже приємно.