Розділ «A тим часом десь…»

— Ти втягуєш мене в авантюру. Але я така немічна… — сказала бабуся, знову старіючи в мене на очах. — Я така немічна і не маю сили з тобою боротися. Можеш іти до лікаря. До професора! До гіпнотизера! Лікуйся! Одужуй!.. Тільки не заважай мені спати: я прийняла дві таблетки снотворного.

— То, може, це погана спадковість від тебе?! — радісно вигукнув я.

— Пардон, ти мені набрид.

Бабуся, як завжди, ладна була не заважати мені. І навіть допомогти. Але я ще довго зітхав, крутився, двічі вставав і голосно пив воду, щоб вона все-таки чула, як я мучуся.

Наступного дня після уроків я вирішив поїхати до лікаря. По дорозі до автобусної зупинки я репетирував свою майбутню розмову з Ніною Георгіївною. Я завжди репетирував перед тим, як когось розіграти. Мені треба було заздалегідь підготувати відповіді на всі можливі здивування, запитання, непорозуміння.

Але цього разу репетиція явно зривалася. Ті фрази, які звичайно виходили в мене такими круглими, жвавими, роблено впевненими, зараз звучали непереконливо і навіть безглуздо. Я подумки виступав і від імені своєї співрозмовниці. Слова її ставали чимраз гостріші, чимраз зліші… Вона не була вже схожа на Ніну Георгіївну. А розмова тривала. Я чув її ніби збоку — і один з двох співрозмовників був мені неприємний: цим співрозмовником був я сам.

— Ви сідаєте? — пролунав іззаду, немов підштовхуючи, нервовий голос: підійшла моя черга сідати в автобус.

— Ні, я не їду… — відповів я.

І поплентав додому. Я був розгублений. Не розумів: що ж сталося? Чому я не зміг здійснити свій план, який ще недавно здавався мені таким вдалим і дотепним?

І тільки тепер, коли минули роки, я зрозумів: мене покидало дитинство. Покидаючи, воно пропонувало мені допомогу, з якої я вже не міг скористатися…

10

Обманути Ніну Георгіївну я не зміг.

Але я повинен був довести, що справді вірю їй як лікареві. І що вона вміє лікувати дітей!..

«Повинен будь-якою ціною!» — сказав би я колись. Тепер будь-яка ціна не годилася: я був, як кажуть, обмежений у засобах. Діяти за цих умов було важче.

Як досягти своєї мети без розиграшу та обману? І раптом я здивувався самому собі: який же я недогадливий ідіот! Навіщо було будити вночі бідну бабусю, коли є на світі Антон? Антон, якому й справді треба вилікуватися від надмірної сором’язливості і навіть від заїкання! А Ніна Георгіївна за фахом саме невропатолог. Вона врятує мого найкращого друга! І потім ми цілим класом напишемо їй подяку! І вона одразу повірить у свої сили… Тут усе буде чесно й благородно!

Після уроків я попрохав Антона залишитися в класі.

— Буде серйозна розмова, — сказав я.

— Щось сталося? — співчутливо спитав мій друг.

— Ще не сталося. Але незабаром станеться! Я придумав, як допомогти твоїй матері.

— Мамі?..