Розділ «A тим часом десь…»

Я знав, що Антон відмовлятиметься від мого плану, і вирішив покликати на допомогу його маму.

Антон сидів на нашій «аварійній» парті, а я — за вчительським столиком. З цього місця, вирішив я, мої фрази звучатимуть переконливіше.

Антон хвилювався: корінчики його волосся почали поступово забарвлюватися, в рожевий колір. Я не став мучити його й одразу перейшов до справи:

– Є одна жінка, яка лікуватиме тебе. Просто із завтрашнього дня. Вона чудовий лікар. Не-вро-па-то-лог! Збагнув? Це саме те, що тобі потрібно. Ти станеш відважним і гордим! І приноситимеш матері самі п’ятірки.

— Я маю подумати. Це дуже серйозно.

— Нема чого думати. Я більше не можу чути, як ти заїкаєшся! Не можу бачити, як ти мнешся біля дошки!

— Спасибі, Сергійку… — страшенно заїкаючись від несподіваної пропозиції, сказав Антон. — Але ж у мене просто така вдача. Лікарі цього не лікують…

— Ти хіба не пам’ятаєш, що сказав наш зоолог?! — вигукнув я. — Він сказав якось, що твоя сором’язливість набирає хворобливої форми. А якщо хворобливість, значить, можна лікувати. І вона вилікує! А ми потім нашим класом висловимо їй подяку. В письмовій формі.

— Цілий клас знатиме, що я лікуюсь?..

— Будь ласка, коли не хочеш, знатиму тільки я. І твоя мама… І ми вдвох висловимо подяку. В письмовій формі!

— Неодмінно в письмовій?

— Неодмінно! Щоб залишилось на згадку.

— Пробач, Сергійку… Але коли її ліки мені не допоможуть?

— Я прошу тебе вилікуватися… Ти можеш для мене це зробити?

— Сергійку… ти так цього хочеш? Ти так переживаєш за мене? Я не знав…

Мені було трохи ніяково. Виходило, що я все-таки не дуже щирий зі своїм найкращим другом. І, як завжди, коли я хитрував, фрази у мене виходили голосні, нарочито впевнені. Здається, я знову діяв не дуже «чітко».

«Але ж Антон справді може одужати! — підбадьорював я себе. — Отже, все чесно й благородно! Важливо тільки, щоб Ніна Георгіївна погодилась…»

— Я до вас у важливій справі! — сказав я їй у дверях, немовби вибачаючись за свою появу.

На цю фразу вона не звернула уваги: навіть не поцікавилася, в якій саме справі. А зайшовши до кімнати, наче для того, щоб відвернути увагу від моєї справи, запитала:

— Ти просто з школи?