Розділ «9»

Кінкель нічого не відповів, тільки знову взяв у рот сигару.

— Я знаю, — напосідав я, — знаю, що зараз ваше сумління гарячково шукає виходу. Якби я вбив Цюпфнера, вам це було б на руку: він вас терпіти не може і надто «правий» для вас, а от Зоммервільд — той ваша міцна опора в Римі, де про вас — до речі, на мою скромну думку, цілком несправедливо — іде слава як про радикального «лівого».

— Облиште, нарешті, свої дурниці, Шнір. Що це сьогодні з вами?

— Католики нервують мене, — відповів я, — бо надто нечесно грають.

— А протестанти? — запитав він сміючись.

— Від їхнього копирсання у власній совісті мене просто нудить.

— А як атеїсти? — Він ще й досі сміявся.

— Нудно мені з ними, бо вони тільки й говорять, що про бога.

— А хто ж, власне, ви самі?

— Я клоун, — відповів я, — і в даний момент кращий, ніж про мене йде слава. На світі є одна істота католицького віросповідання, яка мені конче потрібна, — Марі, але саме її ви відняли у мене.

Дурниці, Шнір, — сказав він, — викиньте з голови свою теорію викрадання. Ми живемо в двадцятому сторіччі.

— В тім-то й річ, — мовив я. — В тринадцятому я був би милим блазнем десь при дворі, і навіть кардиналам не було б ніякого діла до того, одружений я з нею чи ні. А тепер всякий католик шарпає її бідолашну совісте штовхає її на шлях розпусти і зради лише через якийсь там безглуздий клаптик паперу. В тринадцятому сторіччі вас би, докторе, за ваших мадонн відлучили б від церкви. Вам добре відомо, що їх поцупили з баварських та тірольських церков, а ви й без мене знаєте, що пограбування церкви ще і в наші часи вважається досить тяжким злочином.

— Послухайте, Шнір, — не витримав він, — невже ви прагнете образити мене особисто? Цього я од вас не чекав.

— Ви ось уже кілька років втручаєтесь у мої особисті справи, а коли я мимохідь роблю вам маленьке зауваження і прямо в вічі говорю правду, ви шаленієте. Ну, стривайте, ось тільки знову трохи розбагатію, то найму приватного детектива, хай розвідає, звідки походять ваші мадонни.

Кінкель уже не сміявся, тільки покашляв, і я відчув, Що він і досі не збагнув, кажу я це серйозно чи жартую.

— Ну, кладіть трубку, Кінкель, — сказав я, — інакше я зараз іще почну про прожитковий мінімум. Бажаю вам і вашому сумлінню спокійного сну.

Проте він так і не зрозумів, що я говорю серйозно, тому я перший поклав трубку.