Розділ «14»

Я уявив собі, як вона в темряві повертається додому. Акуратно підстрижений газон у місячному світлі — майже блакитний. Біля гаража лежать зрізані гілки — то їх там склав садівник. Між кущами дроку та глоду стоять відра з відходами, готові до відправки. П’ятниця, робочий тиждень скінчився. Вона вже знає, чим запахне в кухні — рибою, і знає, які писульки зпайде; одну від Цюпфнера на телевізорі: «Мушу ще зайти до Ф. у нагальній справі. Цілую. Геріберт»; другу від служниці на холодильнику: «Пішла в кіно, повернуся о десятій. Грета (Луїза, Біргіт)».

Відчинила гараж, ввімкнула світло: на побіленій стіні — тінь од самоката і старої швейної машини. «Мерседес» стоїть на місці, отже, Цюпфнер пішов пішки. «Хапнути повітря, трохи хапнути повітря». Бруд на колесах та грязезахисних крилах свідчить про поїздку по Ейфелю і промови сьогодні надвечір перед католицькою молоддю («триматися разом, виступати разом, страждати разом»).

Погляд нагору — і в дитячій кімнаті вже темно. Сусідні будинки відділені під’їзними алеями та широкими клумбами квітів. У вікнах — хворобливі відблиски телевізорів. Там прихід з роботи батька і чоловіка сприймається як зайві турботи, навіть повернення блудного сина було б прикрим порушенням спокою: для нього б не зарізали бичка, не засмажили б навіть курчати — тільки б кивнули на холодильник: там лишилося трохи ліверної ковбаси.

Щосуботи в пообідній час відбуваються «братання» між сусідами: якщо м’яч перелетить через тин або проскочить у щілину кошеня чи цуценя, м’яч перекидають назад, кошеня — «ах, яке миле!..», цуценя — «ах, яке миле!..» — подадуть через хвіртку або крізь тин. Приглушено роздратування в голосах, жодних особистих натяків; тільки іноді з рівного, спокійного тону вихоплюється гостра шпилька і дряпне по гладенькому небу Добросусідських стосунків, і завжди з якогось нікчемного приводу: то з брязкотом розіб’ється блюдце, то покотиться м’яч і примне квіти, то дитина кине камінець на лаковану автомашину, то з садового шланга забризкають тільки-но випране чи напрасоване вбрання — тоді враз стають різкими голоси, які ніколи не підвищуються від обману, зради та абортів.

— Ах, у тебе просто надто сприйнятливі вуха, прийми якісь ліки.

Не приймай нічого, Марі.

Розчинила двері в будинок: тиша і приємне тепло. Маленька Маріхен спить нагорі. Як швидко прийшло все це: весілля в Бонні, медовий місяць у Римі, вагітність, роди — і на білосніжній дитячій подушечці каштанові кучерики. Ти пам’ятаєш, як він, показуючи нам свій дім, бадьоро проголосив: «Тут вистачить місця на дванадцятеро діток!» А тепер щоранку, снідаючи, пильно окидає тебе оком з німим докором на устах: «Ну от, знову...» А простаки, його друзі по партії та церкві, після третьої чарки коньяку безцеремонно кричать: «Одне вже є, щоб здійснити програму Адама Різе, треба додати ще одинадцять!»

У місті вже пошепки передають одне одному: ти знову була в кіно, в такий ясний сонячний день — ховаєшся в кіно. І знову в кіно, і знов.

І всі вечори — в їхньому «колі», та ще в домі Блотерта, де тільки й чуєш «ка-ка-ка...», і цього разу навіть не діждешся закінчення «...нцлер», а тільки — «...толон». Наче стороннє тіло, муляє тобі вуха це слово. Воно нагадує своїм звучанням «еталон» і ще трохи — «карбункул». У Блотерта в нутрі ніби вмонтований лічильник Гейгера, який може виявити в людях той католон. «У цього є — в того нема; у цієї є — в тієї нема». Як общипують пелюстки квітки: любить — не любить, любить — не любить. Вона мене любить. На католон перевіряють футбольні команди і друзів по партії, уряд і опозицію. Його розшукують як расову ознаку і не знаходять: ніс нордичний, а рот — романський. Та в одному він є напевне, той жаданий усіма й розшукуваний всюди католон. Сам Блотерт його має, він проковтнув його, і ти, Марі, стережися його очей: йому властива запізніла хтивість, уява семінариста про шосту заповідь, і якщо він заговорить про всім відомий гріх, то тільки латинню: in sexto, de sexto.[14] Звичайно, це звучить як «секс». А які в нього любі дітки! Старшим — вісімнадцятилітньому Губерту й сімнадцятилітній Маргрет — дозволяється лягти спати пізніше, щоб і вони мали якусь користь від розмов дорослих. Про «католон», станову державу, про смертну кару. Від цих понять в очах фрау Блотерт спалахують якісь дивні іскорки, а голос підноситься до такого збудження, в якому чується хтивий сміх і плач водночас. Ти шукала втіхи в затхлому цинізмі «лівого» Фредебойля — марно! Так само марно будеш ти дратуватись затхлим цинізмом «правого» Блотерта. Є одне прекрасне слово: «ніщо». Не думай ні про що. Ні про канцлера, ні про католон — думай про клоуна, що плаче у ванні й розхлюпує собі на пантофлі каву.