Розділ «18»

Замість номера Каліка я набрав номер «бурси», в якій живе Лео. Колись же та повинні вони скінчити свою трапезу, проковтнути всі ті салати, що вгамовують хтивість. Почувши вже знайомий мені голос, я зрадів. Тепер той чолов’яга палив сигару, і капустою від нього не так тхнуло.

— Шнір, — назвався я. — Пам’ятаєте?

Він засміявся.

— Аякже, пам’ятаю, — відповів старий. — Сподіваюсь, ви не буквально мене зрозуміли й не спалили свого Августіна?

— Ні, таки спалив, — мовив я. — Порвав той талмуд на шматки й аркуш за аркушем кинув у грубку.

Якусь мить він помовчав, потім додав хрипко:

— Ви жартуєте.

— Ні, — заперечив я, — в таких ділах я завжди по слідовний.

— Боже праведний, — сказав він, — невже ви не схопили діалектичного зерна в моїх порадах?

— Ні, — відповів я, — я людина пряма, чесна й проста. А як там мій братуха, — запитав я, — коли вже панове зволять закінчити свою трапезу?

— Тільки-но подали їм десерт, — відповів він, — тепер уже не довго ждати.

— Що ж там подали? — поцікавився я.

— На десерт?

— Ага.

— Власне, я й не маю права говорити про це, але вам скажу. Сливовий компот, приправлений сметаною. Від самого вигляду слинка тече. А ви любите сливи?

— Ні, — сказав я, — я відчуваю незбагненну і водночас непереборну відразу до слив.

— Раджу вам почитати дослідження Гоберера про ідіосинкразію. Все це залежить від дуже й дуже ранніх переживань — переважно ще до народження. Це страшенно цікаво. Гоберер ретельно дослідив вісімсот таких випадків. Скажіть, ви — меланхолік?

— Звідки вам це відомо?

— Я чую по голосу. Вам слід би помолитися й прийняти ванну.