Розділ «9»

— Під словом «чоловік» я розумію людину, яка вміє примиритись, — пояснив він.

— Це для мене звучить надто по-християнськи, — закинув я.

— Боже мій, чи не збираєтесь ви мене просвітити, що значить по-християнськи?

— Авжеж, — мовив я, — наскільки мені відомо, з погляду католиків, чоловік і жінка взаємно дарують одне одному таїнство причастя.

— Звичайно, — погодився він.

— А коли вони одне одному не дарують цього таїнства, то, значить, шлюб не дійсний — нехай вони хоч тричі зареєструються в мерії та повінчаються в церкві.

— Гм, — спантеличено буркнув він.

— Послухайте, докторе, — попросив я, — чи вам не важко було б вийняти сигару з рота? А то виходить так, ніби ми з вами говоримо про курс акцій на біржі. Ваше цмокання нервує мене.

— Ну, от іще, — пробурмотів він, проте вийняв сигару з рота. — А взагалі запам’ятайте собі: що б ви не думали про все це — ваша особиста справа. Фрейлейн Деркум, як видно, думає про це інакше і робить так, як їй велить сумління. І робить правильно — тільки й можу вам сказати.

— Чому ж тоді ніхто з вас, нудотних католиків, не хоче сказати, де вона? Ви ховаєте її від мене.

— Не виставляйте себе на посміх, Шнір, — зауважив він. — Це ж не середні віки.

— І дуже шкода, — сказав я. — Коли б ми жили в середньовіччі, Марі могла бути моєю коханкою, і ніхто б не чіплявся весь час до її сумління. Ну, та вона однак повернеться до мене.

— Я на вашому місці, Шнір, не був би таким упевненим, — порадив Кінкель. — Ваше лихо в тому, що ви, певно, нездатні сприймати метафізичні поняття.

— Поки Марі турбувалась про спасіння моєї душі, з нею було все гаразд, але ви втовкмачили їй, що вона мусить турбуватись про спасіння своєї власної душі, і тепер вийшло так, що я, хоч і нездатний сприймати метафізичні поняття, змушений турбуватися про спасіння душі Марі. Якщо вона зійдеться з Цюпфнером, тоді стане справжньою грішницею. Тут я дещо кумекаю в вашій метафізиці: якщо Марі це зробить, то, значить, піде по шляху зради й розпусти, а ваш прелат Зоммервільд у всьому цьому відіграє роль звідника.

Кінкель таки видавив з себе сміх, хоча вже й не такий гучний.

— Все це звучить досить смішно, особливо коли взяти до уваги, що Геріберт, так би мовити, є визнаним світським главою німецького католицизму, а прелат Зоммервільд, так би мовити, його духовним главою.

— А ви — його совістю, — гнівно докинув я, — і добре знаєте, що я сказав правду.

Він засопів у трубку, стоячи там у себе, на Венусберзі, під найменш цінною з своїх мадонн.

— Ви такий молодий, що я не знаю, як вам і відповісти, просто заздрю вашій молодості.

— Облиште це, докторе, — сказав я, — не бентежтесь і не заздріть мені. Якщо Марі не повернеться до мене, я візьму та й уб’ю вашого премилого прелата. Просто піду та й уб’ю, — додав я, — мені вже більше нічого втрачати.