Розділ «ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ В ІСПАНІЇ»

— Зараз я їх помию, — озвався Ел.

— За здоров'я товариша липового Санта-Клауса, — промовив Лисий. — За товариша діда-Клауса.

— Облиште, — сказав Ел. Він позбирав склянки й поніс їх до ванної.

— Він що, танкіст? — спитав один з льотчиків.

— Так. Він тут від самого початку.

— Кажуть, тепер з танків ніякої користі,— зауважив льотчик.

— Ви вже казали йому це, — відповів я. — То, може, годі вже? Він цілий день був у бою.

— Ми теж. Але це правда, що з них нема користі?

— Не так багато. Одначе він своє діло робить добре.

— Я так і подумав. Видно, що хлопець правильний. А скільки їм платять?

— По десять песет за день, — відповів я. — А тепер у нього лейтенантська платня.

— Іспанського лейтенанта?

— Так.

— То він просто дивак якийсь. Чи, може, політично свідомий?

— Так, політично свідомий.

— А, он що, — мовив він. — Тоді зрозуміло. Слухай, Лисий, мабуть, до лиха гидко було викидатися на такій швидкості, та ще й з відбитим хвостом?

— Еге ж, товаришу.

— То як ти себе почував?

— Я весь час думав, товаришу.

— Лисий, а скільки чоловік викинулося з того «юнкерса»?