Розділ «ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ ВІЙНУ В ІСПАНІЇ»

— А я бісів п'янюга і липовий Санта-Клаус. Так. Так. Так. Повторюю. Так. Так. Так.

— Ідіть ви із своїм шампанським… — сказав Ел. — П’янюга, липовий Санта-Клаус.

Ми вже стояли перед дверима мого номера. Чоловік у кошлатій білій куртці взяв Ела за рукав великим і вказівним паль-фШи.

Ви мене насмішили, товаришу, — мовив він. — Справді насмішили.

Я відчинив двері. У кімнаті було повно тютюнового диму, і гра тривала так само жваво, як і тоді, коли ми йшли, тільки на столі вже не було шинки, а в пляшці — віскі.

— А-а, це Лисий, — мовив один з гравців.

— Здрастуйте, товариші,— сказав Лисий, розкланюючись. — Доброго здоров'я. Доброго здоров'я. Доброго здоров'я.

Гра припинилась, і всі почали закидати його запитаннями.

— Я вже склав рапорт, товариші,— сказав Лисий. — А оце трохи шампанського. І в усій цій історії мене тепер цікавлять хіба що її мальовничі моменти.

— А як сталося, що від тебе повтікали твої ведені?

— Вони в цьому не винні,— відказав Лисий. — Я так захопився тим мо-то-рошним видовищем, що зовсім забув про своїх ведених, і схаменувся аж тоді, коли навколо мене закрутились усі оті «фіати» і я відчув, що в мого вірного лі-та-чочка уже немає хвоста.

— Ет чорт, якби ж ти оце не напився, — мовив один з льотчиків.

— Але я напився, — сказав Лисий. — І сподіваюся, що всі ви, панове й товариші, приєднаєтесь до мене, бо я сьогодні страшенно щасливий, хоч один невіглас танкіст і образив мене, назвавши бісовим п'янюгою і липовим Санта-Клаусом.

— Еге ж, шкода, що ти п'яний, — обізвався ще один льотчик. — Ну, а як же ти повернувся на аеродром?

— Не став мені запитань, — з гідністю відказав Лисий. — Я повернувся штабною машиною Дванадцятої бригади. Коли я спустився на своєму вірному па-ра-шутику, спочатку виникла тенденція вважати мене за фашистського злочинця, з причини моєї неспроможності оволодіти ги… ги… шпанською мовою. Та коли я засвідчив свою особу, всі підозри розвіялись, і до мене поставилися з винятковою повагою. Ой слухайте, якби ви побачили той «юнкере», коли він спалахнув! Ото ж на нього я й задивився, коли на мене посипались ті «фіати». Який жаль, що я не можу розказати вам!

— Він сьогодні збив над Харамою тримоторний «юнкере», а його ведені дали драла, от його й підбили, викинувся з парашутом, — пояснив один з льотчиків. — Та ви повинні його знати, це Лисий Джексон.

— А скільки ти падав, доки розкрив парашут? — спитав Лисого інший льотчик.

— Цілих шість тисяч футів, а коли розкрив, то думав уже, що діафрагмі каюк — так смиконуло. Здавалося, навпіл перегне. Тих «фіатів» було десятка з півтора, і я хотів позбутись їх напевне. А потім довелося поморочитись із стропами, щоб перетягти на свій берег. Тягнув чимдуж, але й гепнувся дай боже. Добре ще, за вітром ішов.

— Френка викликали назад в Алкалу, — сказав один з льотчиків. — А ми тут завелися грати. Нам теж треба повернутися до світанку.

— Я не маю охоти гратися кістьми, — сказав Лисий. — Я маю охоту пити шампанське із склянок з недокурками.