Розділ «П'ЯТА КОЛОНА»

Дороті. Якщо він прийде.

Петра. Містерові Філіпу не сподобається перше-ліпше. З містером Філіпом треба бути уважною. Якось він уже кинув на підлогу тацю із сніданком.

Дороті. А чому, Петро?

Петра. Щось прочитав у газеті.

Дороті. Певно, виступ їдена. Він ненавидить їдена.

Петра. Все одно, то було негарно. Я сказала йому, що він не має права. No hay derecho, сказала я йому.

Дороті. А він що на те?

Петра. Допоміг мені все підібрати, а потім ляснув мене ось по цьому місцю, коли я стояла, нахилившись. Сеньйорито, мені не подобається, що він у сусідній кімнаті. Ви і він з різного тіста.

Дороті. Я кохаю його, Петро.

Петра. Сеньйорито! Прошу вас, не треба. Ви не прибира-ди його кімнати й не застелювали його ліжка аж сім місяців, як я. Сеньйорито, він погана людина. Я не кажу, що він злий. Але він погана людина.

Д о р о т і. По-вашому, він бридкий?

Петра. Не бридкий. Бридкий — це брудний. А він дуже охайний. Весь час приймає ванну, навіть коли немає горячої води. Навіть найхолоднішої пори миє ноги. Але, сеньйорито, він лихий. І ви з ним не будете щасливі.

Д о р о т і. Петро, я ще ні з ким не була така щаслива, як із ним.

Петра. То, сеньйорито, пусте.

Д о р о т і. Тобто як це — пусте?

Петра. У нас це кожен уміє.

Д о р о т і. Ви просто нація хвальків. Почніть іще про конкістадорів і таке інше.

Петра. Я тільки хотіла сказати, що в нас це ознака поганого чоловіка. Трапляється, звісно, що й добрий чоловік буває таким, справді добрий чоловік, як мій небіжчик старий. Але погані — всі такі.

Д о р о т і. Авжеж, на словах.

Петра. Ні, сеньйорито.