Розділ «П'ЯТА КОЛОНА»

А н і т а. А ти спробуй. Нічого не змінилось. Тобі подобався раніше, тобі подобатися знову. У справжній чоловік завжди так.

Філіп. А я от, бачиш, змінився. Воно сильніше за мене.

Аніта. Ти не змінився. Я знаю тебе добре. Я знаю тебе вже давно. Такі, як ти, — не змінюватись.

Філіп. Усі змінюються.

Аніта. Неправда. Втомитись — так. Хотіти йти геть — так. Гульнути — так. Гніватися — так, так. Кривдити — так, дуже. Змінюватись? Ні. Тільки завести новий звичка. Це просто звичка, і край. Так у всіх, однаково.

Філіп. Я розумію. Так, це правильно. Та річ у тім, що, коли зустрічаєшся з кимось із своїх, усе раптом іде шкереберть.

Аніта. Вона не свій. Не такий, як ти. Вона інший порода.

Ф і л і п. Ні, порода та сама.

А н і т а. Слухай, цей великий блондинка вже відібрав твій розум. Ти вже не думати головою. Вона схожий на тебе, як фарба на кров. На вигляд — однакові. Може, фарба. Може, кров. Гаразд. Налити фарба в тіло замість кров. Що вийде? Американський жінка.

Ф і л і п. Ти несправедлива до неї, Аніто. Нехай вона ледаща, розбещена, навіть дурна й страшенно себелюбна. Зате вона така вродлива, така приязна, така приваблива й навіть щира. І явно смілива.

А н і т а. О'кей. Вродливий? Навіщо тобі врода після того, як ти з нею спав? Я знаю тебе. Приязний? О'кей; той, хто приязний, може бути й неприязний. Привабливий? Так. Вона вабити, як удав кролика. Щирий? Ти мене смішив. Ха-ха-ха. Щирий, поки не обдурив. Сміливий? Сміливий? Я б знову сміявся, якби ще мав смішки. Сміливий? Гаразд. Я таки сміятись. Хо-хо-хо. Що ти робив весь час у цей війна, коли й досі не бачиш, хто сміливий, а хто просто не розуміти небезпека. Сміливий? Отак. (Підводиться з-за столу й ляскає себе по сідниці), От. А тепер я пішов.

Ф і л і п. Ти прискіпуєшся до неї.

А н і т а. Прискіпуюсь? Та я б кинув граната в той ліжко, де вона зараз спати. Я кажу правда. Вчора ввечері я намагався — всі оті дурниці. Піти на жертва. Поступатись. Ти знаєш. Тепер я маю тільки один почуття. Гарний і здоровий почуття. Я ненавиджу. (Виходить).

Філіп (офіціантові). Мене тут не питав один товариш з Інтернаціональної бригади? На ім'я Макс? У нього обличчя знівечене отут. (Показує рукою на рот і підборіддя). Передніх зубів немає. І ясна чорні там, де пекли розпеченим залізом. А отут рубець. (Проводить пальцем по нижній щелепі). Не бачили такого товариша?

Офіціант. Ні, такого тут не було.

Філіп. Якщо цей товариш прийде, скажіть йому, будь ласка, щоб ішов до готелю.

Офіціант. До якого готелю?

Філіп. Він знає, до якого. (Підходить до дверей, на порозі обертається). Скажіть йому, що я пішов його шукати.

Завіса

ДІЯ ІІ СЦЕНА 3