Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Чому ви дозволили цьому падлюці вбити мого помічника? — спитав Гаррі в чемного, який стояв поряд з ним і стежив за стрілкою компаса.

— Заткнися, — сказав Роберто. — Я і тебе вб'ю.

— Скільки грошей ви взяли? — спитав Гаррі в чемного.

— Ще не знаємо. Ще не порахували. Так чи так, це ж не наші гроші.

— Воно справді, що не ваші,— сказав Гаррі. Він проминув уже маяк і взяв курс двісті двадцять п'ять, як завжди, коли йшов на Гавану.

— Я хотів сказати, що ми взяли їх не для себе, а для нашої організації.

— А помічника мого вбили — теж для вашої організації?

— Мені дуже прикро, — сказав хлопець. — Я навіть висловити не можу, як мені прикро.

— А ви й не пробуйте, — сказав Гаррі.

— Розумієте, — хлопець притишив голос, — цей Роберто — лиха людина. Революціонер він добрий, а людина — лиха. За Мачадо він стільки вбивав, що вже звик до цього. Йому навіть подобається вбивати. Звісно, він убиває заради благородної справи. Найблагороднішої справи. — Він озирнувся на Роберто, який сидів тепер на одному з рибальських стільців на кормі, з автоматом на колінах, і дивився на білі човни, що, як помітив Гаррі, тим часом поменшали.

— У тебе тут є щось випити? — гукнув Роберто з корми.

— Ні. Немає,— відповів Гаррі.

— І нехай. Питиму своє,— сказав Роберто.

Один із кубинців лежав на сидінні над паливними баками. Його вже явно захитало. Другого теж діймала хитавиця, але він ще кріпився.

Озирнувшись назад, Гаррі побачив сіре судно, яке проминуло форт і тепер наздоганяло білі човни.

«Катер берегової охорони, — подумав він. — На нього теж смішно дивитися».

— Гадаєте, гідроплан усе ж може прилетіти? — спитав чемний.

— За півгодини стемніє,— сказав Гаррі. Він зручніше вмостився на своєму сидінні.— Що ви збираєтеся робити зі мною? Теж уб'єте?

— Я б не хотів, — сказав хлопець. — Я проти вбивства.

— Ти що там робиш? — спитав Роберто, який тримав тепер пляшку віскі.— Заграєш із капітаном? Хочеш, щоб він запросив тебе на обід до свого столу?