Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

Відчаливши й розвертаючи човен, розкручуючи штурвал здоровою рукою, він озирнувся назад, щоб не зачепити паль, і побачив Елберта, вкляклого на кормі, в калюжі крові, тепер уже з похиленою набік головою. На пристані, поряд із таксі, стояв гладкий водій у кальсонах, штани в нього сповзли до кісточок, руки все ще були підняті, а рот роззявлений майже так само широко, як і в Елберта. На вулиці й досі не з'явилося жодної живої душі.

Палі пристані залишилися за кормою, Гаррі вивів човен із гавані й повів протокою повз причал під маяком.

— Давай, газуй, — сказав мордатий. — Тисни на всю котушку.

— Нехай він забере пістолет, — сказав Гаррі. І подумав: «Можна посадити човен на піщану косу, але ж цей гад ураз порішить мене».

— Повний вперед, — сказав мордатий. Потім по-іспанському: — Всім лягти. Капітана тримати на мушці.

Сам він ліг на кормі, зіштовхнувши Елберта в кокпіт. Решта троє вляглися на дні кокпіта. Гаррі сидів за штурвалом. Дивлячись уперед, він вивів човен із протоки, а потім провів його повз вхід до бази із щитом оголошень для яхтсменів і зеленим сигнальним ліхтарем на молі і, нарешті, повз форт; проминувши червоний сигнальний ліхтар, він озирнувся. Рослявий кубинець вийняв з кишені зелену коробку з патронами й набивав магазин. Автомат лежав поряд, і він набивав магазин навпомацки, а сам дивився назад, за корму. Двоє інших теж дивилися назад, і тільки один пильнував Гаррі. Цей кубинець — з виду схожий на індіанця — зробив йому знак пістолетом, мовляв, дивись уперед. Погоні ще не було. Двигуни працювали рівно, а відплив додавав швидкості. Проминаючи буй, Гаррі помітив, як низько він нахилився в бік відкритого моря й як збурює собою швидкий плин води.

«Тільки дві моторки можуть наздогнати нас, — думав Гаррі.— Одна — Реєва — возить пошту з Матекумбё. А де ж зараз друга? Я бачив її кілька днів тому на стапелі в Еда Тейлора, — згадав він. — Це та, яку я хотів найняти, пославши по неї Губаня. Ні, є ще дві — виправив він себе. — Одна — це та, що возить інспекторів дорожнього управління, вона зараз снує десь між островами. Друга стоїть на ремонті в Гаррісон-Байт. Скільки ж це ми пройшли? — Він озирнувся й побачив, що форт уже далеко позаду, й червона цегляна споруда старого поштамту вже виринає з-поза будов бази, а над короткою ламаною лінією міських дахів здіймається жовта брила готелю. Він бачив і затоку під фортом, і маяк над вулицею, що впиралась у великий зимовий готель. — Щонайменше чотири милі,— подумав він. — А онде й погоня, — подумав він. Два білі рибальські човни обійшли хвилеріз і тепер переслідували їх. — Вони й десяти вузлів не роблять, — подумав він. — Це ж курям на сміх».

Кубинці залопотіли по-іспанському.

— Яка у нас швидкість, капітане? — спитав мордатий, дивлячись з корми назад.

— Близько дванадцяти, — , сказав Гаррі.

— А в отих човнів?

— Щонайбільше десять.

Вони тепер усі стежили за погонею, навіть той, що мав пильнувати Гаррі. «Та що ж я можу вдіяти? — думав Гаррі.— Зараз я ще нічого вдіяти не можу».

Два білих човни не збільшувалися на тлі моря.

— Ти бачив, Роберто? — сказав молоденький кубинець, най-чемніший з-поміж них.

— Що саме?

— Он, дивись!

Далеко, так далеко, що ледве видно було, з моря знявся фонтанчик.

— Вони стріляють по нас, — сказав чемний. — Це ж безглуздя.

— Тьху, — сказав мордатий. — 3 відстані трьох миль!