Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Щодо човна я тобі дам знати, — каже Губань.

— Нехай не забудуть про заставу, — каже йому Гаррі.

— Це ми завтра зробимо.

— Ну, бувайте, — каже їм Гаррі.

— До побачення, — каже наймолодший і з них усіх найсим-патичніший, а мордатий і не озивається. Двоє інших кубинців, з виду ніби індіанці, за весь час тільки перемовилися кількома словами по-іспанському з мордатим.

— Ми ще з тобою сьогодні побачимось, — каже Губань.

— Де?

— У Фредді.

Ми знову пройшли через кухню, і Фреда спитала:

— Як Марія, Гаррі?

— Та вже добре, дякую, — відповів він. — Уже виходилася.

Ми вийшли, сіли в машину й поїхали бульваром, і Гаррі весь час мовчав. Видно, щось обмірковував.

— Підкинути тебе додому?

— Підкинь.

— Ти тепер живеш на шосе?

— Еге ж. То як із цим ділом?

— Не знаю, — каже. — Я ще не знаю, чи піду на це діло. Ну, до завтра.

Він висаджує мене перед будинком, я заходжу і не встигаю ще причинити двері, як моя напускається на мене, що я такий-Сякий десь швендяв та пиячив і спізнився на вечерю. Я її питаю, як же я міг пиячити без цента в кишені, а вона каже, що я, певно, беру десь у борг. Я питаю, хто ж, по-твоєму, даватиме в борг тому, хто працює на громадських роботах, а вона каже, не дихай на мене горілкою й сідай до столу. Я й сідаю. Діти пішли дивитися бейсбол, і я сиджу за столом, а вона подає мені вечерю й не хоче зі мною розмовляти.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

ГАРРІ