Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Давай.

— Ходімо до моєї машини, — каже він. — Бувай, Фредді.— Ійн трохи ніби захекався, як завжди, коли вип'є. Я пройшов з йгцтм розкопаною вулицею — ми там цілий день видовбували з бруківки рейки — до рогу, де стояла його машина. — Сідай, — Каже він.

— Куди ми їдемо?

— Поки що — куди очі бачать, — відповідає він.

Він мовчки повів машину по Уайтхед-стріт, в кінці вулиці Завернув ліворуч, і ми проїхали всю набережну аж до Уайт-'£Тріт і по ній до пляжу. Весь час Гаррі не озивався. Нарешті ||0. виїхали піщаною дорогою на бульвар, і там, на бульварі, щн загальмував, зупинився коло бровки й каже:

— Якісь іноземці хочуть найняти мій човен на діло.

— Але ж митниця відібрала його в тебе.

— Вони цього не знають.

— А про що йдеться?

— Їм треба переправити людину, що має залагодити на Кубі якусь справу, але не може їхати ні пароплавом, ні літаком. Так мені сказав Губань.

— А таке хіба робиться?

— Авжеж. Після перевороту це — звичайне діло. Хтозна, скільки люду вже переправилося.

— А з човном як?

— Човен доведеться викрасти. Двигуни вони не познімали, тож він на ходу.

— Як ти виведеш його з бази?

— Якось виведу.

— А назад як?

— Це ще доведеться обміркувати. Якщо ти не хочеш їхати, — скажи.

— Чого ж відмовлятися від заробітку.

Послухай, — каже він. — Ти заробляєш сім з половиною Ударів на тиждень. У тебе троє діток, яких нема чим годувати, Жоли вони приходять зі школи. У тебе родина, й у всіх з голоду, Животи пухнуть, а я даю тобі нагоду трохи заробити.