TextBook — Не турбуйтесь, я нікому не скажу, — мовив він. — Мені потрібний заробіток. Тільки знаєте, тут, в Африці, перша-ліпша жінка поціляє в лева, а білий чоловік ніколи не тікає.
— А я втік, наче заєць, — сказав Мекомбер.
«А нехай тобі чорт, — подумав Вілсон. — Що можна вдіяти з людиною, котра отаке говорить?»
Він подивився на Мекомбера своїми незворушними голубими очима кулеметника, і той усміхнувся у відповідь. Усмішка була приємна, коли не дивитись на очі, сповнені болісного смутку.
— Може, з буйволами мені краще поталанить, — сказав Ме-комбер. — Це ж вони в нас на черзі, так?
— Коли хочете, завтра зранку й вирушимо, — відказав Віл-сон,
Ні, мабуть, він помилявся. Авжеж, отак і треба все це сприймати. Достобіса дивні вони люди, ці американці. Він знову відчував прихильність до Мекомбера. От якби тільки забути сьогоднішній ранок. Але звісно — де там! Ранок випав такий, що гірше нікуди.
— А он і мемса'іб, — сказав-він.
Вона йшла від свого намету, знову свіжа, усміхнена й напрочуд зваблива. Обличчя її мало правильну овальну форму, таку правильну, що її можна було взяти за ознаку глупоти. «Та вона не дурна, — подумав Вілсон, — ні, далеко не дурна».
— Як тут наш червонолиций красень містер Вілсон? А ти вже трохи очуняв, Френсісе, любий мій?
— Так, цілком, — відповів Мекомбер.
— Я махнула рукою на всю цю історію, — сказала вона, сідаючи до столу. — Що з того, як Френсіс і не здатен убивати левів? Зрештою, це не його справа. Це справа містера Вілсона. От містеру Вілсонові таки дуже личить убивати. Адже ви вбиваєте будь-кого, правда?
— Так, будь-кого, — відказав Вілсон. — Будь-кого і будь-що.
«Отакі вони є,— подумав він, — найбездушніші в світі. Най-
бездушніші, найжорстокіші, найлютіші й найпринадніші. І що запекліші вони стають, то дужче м'якнуть їхні чоловіки або й доходять до повного нервового розладу. Чи, може, вони зумисне вибирають таких чоловіків, над якими можна верховодити? Та ні, вони виходять заміж надто молоді, щоб на цьому знатися», — подумав він. Хвалити бога, що він уже добре вивчив американок, бо ця таки справді принадна.
— Завтра ми вирушаємо на буйволів, — промовив він до неї.
— Я теж, — сказала вона.
— Ні, ви не поїдете.
— Неодмінно поїду. Хіба ні, Френсісе?
— Чом би тобі не зостатися в таборі?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Твори в 4-х томах. Том 2» автора Ернест Хемінгуей на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „НЕДОВГЕ ЩАСТЯ ФРЕНСІСА МЕКОМБЕРА“ на сторінці 4. Приємного читання.