Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

За допомогою словника я насилу склав фразу:

— Де той куду, за яким ви стежили?

Замість відповіді — довга промова: вони, мовляв, — як я врешті зрозумів — стежили за всіма куду разом.

Стояв уже пізній полудень, і небо заволокли важкі хмари… Я змок до пояса, мої шкарпетки просякли рідкою багнюкою. До того ж я спітнів, штовхаючи машину й працюючи лопатою.

— Коли почнемо? — спитав я.

— Завтра, — відповів Геррік, навіть не потурбувавшись перекласти моє запитання Римлянинові.

— Ні,— заперечив я. — Сьогодні.

— Завтра, — не відступався Геррік. — Сьогодні пізно. Одна година світла. — І показав одну годину на моєму годиннику.

Я погортав словника.

— Полюватимемо сьогодні. Остання година — найкраща година.

Але Геррік почав доводити, що куду надто далеко. Мовляв, не встигнемо повернутись до табору. Усе це він пояснював жестами, завершуючи словами:

— Полювання завтра.

— Поганець, — мовив я по-англійськи. Увесь цей час Римлянин і Дід стояли мовчки. Я скулився: сонце зайшло за хмари, й стало холодно, незважаючи на задуху після дощу.

— Діду, — звернувся я до того.

— Що, пане? — озвався він.

Швиденько погортавши словника, я сказав:

— Полювання на куду сьогодні. Остання година — найкраща година. Куду близько?

— Може, й близько.

— Полювання зараз?

Вони порадилися між собою.