Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

— Не турбуйтесь. У тому таборі є ще. Ми послали туди дві пляшки з містером К.

— Мені вистачить і однієї фляги. Давайте розіллємо цю пляшку.

— Тоді візьміть більше пива. У нас його вистачає.

— А куди нарихтувався цей поганець? — спитав я, показуючи на Герріка, що сідав у машину.

— Каже, що ви з М'Колою не порозумієтесь із тамтешніми жителями. Що вам потрібен перекладач.

— От причепа!

— Вам і справді буде потрібен хтось, щоб перекладати на суахілі те, що казатимуть вам тамтешні жителі.

— Гаразд, нехай їде. Але скажіть йому, щоб не командував і не розпускав свого язика.

— Ми проведемо вас до вершини пагорба, — сказав Старий. Вандеробо скочив на підніжку, і машина рушила. — Заїдемо по Діда в село.

Усі в таборі вийшли з наметів провести нас.

— А солі ми взяли досить?

— Так.

У селі нам довелося чекати, поки Дід і Геррік вийдуть із своїх хижок. Щойно настав полудень, але небо затягли хмари; я дивився то на Маму, таку любу, спокійну, елегантну в своєму костюмі кольору хакі, чоботях і ширококрисому капелюсі набакир, то на Старого, високого, дебелого у вилинялій вельветовій жилетці, що побіліла від сонця.

— До побачення! Шануйся.

— Не турбуйтесь. Шкода, що я не їду з тобою.

— Це полювання наодинці,— пояснив Старий. — Треба налетіти зненацька, вколошкати дичину й мерщій забратися. А у вас і так чималий вантаж.

Вийшов Дід і заліз на заднє сидіння поряд з М'Колою, котрий надяг мою стару куртку кольору хакі, що в ній я колись ходив на перепелів.

— А М'Кола надяг вашу куртку, — сказав Старий.

— Та то він любить носити всяку всячину в кишенях, тому й надяг, — відповів я.

М'Кола здогадався, що мовиться про нього. Я вже геть забув про непочищену рушницю, а зараз згадав і сказав Старому: