Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

Римлянин показав ліворуч, в бік суцільної загорожі на узліссі.

— Таж ми там не проїдемо.

— Табір, — мовив М'Кола, маючи на увазі, що ми станемо там на ніч.

— Погане місце, — заперечив я.

— Табір, — твердо повторив М'Кола, й усі закивали головами.

— Табір! Табір! — і собі озвався Дід.

— Там стоятиме наш табір, — урочисто виголосив Геррік.

— Іди к бісу, — незлостиво сказав я йому.

Я попрямував туди разом з Римлянином, який без угаву говорив щось не зрозумілою мені мовою. М'Кола пішов слідом за мною, інші повантажили речі в машину й наздогнали нас.

Я десь читав, що поблизу покинутих Тубільних поселень не варто ночувати через кліщів та інших паразитів, і вирішив будь-що змінити місце. Ми пролізли через пролом в загорожі й побачили всередині споруду з колод і молодих дерев, увіткнутих в землю й переплетених гілками. Оселя скидалася на ве-дикий курник. Римлянин вказав рукою на будинок і подвір'я,

> ніби запрошуючи нас розташовуватись, і балакав далі.

— Блощиці,— несхвально мовив я до М'Коли мовою суахілі.

— Ні,— рішуче заперечив він. — Немає блощиць!

— Люті блощиці. Багато блощиць. Хвороба.

— Немає блощиць, — уперто заперечував він.

Врешті він переважив мене, і поки Римлянин говорив, — як я сподівався, — щось слушне, над'їхала машина, спинилася під великим деревом ярдів за півсотні від колючої загорожі, й тубільці заходилися вивантажувати й переносити речі, щоб стати табором. Мого намета з брезентовою підлогою стали напинати Між деревом і «курником», а я, присівши на каністру з бензином, завів з Римлянином, Дідом і Герріком розмову про полювання; тим часом Камау з М'Колою ставили табір, а вандеробо, розкривши рота, стояв на одній нозі.

— Де були куду?

— Там, — відповів Римлянин, показуючи кудись убік.

— Великі?

Римлянин розкинув руки, щоб показати, які в того куду велетенські роги, і затопив мене зливою свого красномовства.