Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

Ми лягли рано, вночі випав дощ, а скоріше не дощ, а коротка злива з гір; назавтра ми встали до світу, перетнули високе пасмо над нашим табором, зійшли в річкову долину й видерлися на крутий протилежний берег, звідки видно було всі пагорби та узлісся. Над нами пролетів табун диких гусей; але ще не настільки розвиднілось, щоб можна було чітко вирізняти узлісся в бінокль. На вершинах трьох різних пагорбів у нас сиділи дозорці, і ми чекали, поки досить розвидніє, щоб бачити їхні сигнали.

Раптом Старий вигукнув:

— А гляньте на цього поганця! — й звелів М'Колі подати рушниці.

М'Кола вистрибом подався схилом униз, а ми побачили на протилежному боці потічка, просто перед собою, носорога; він риссю біг понад берегом, потім прискорив біг і, взявши навпростець, повернув до води. Носоріг був бурий, з досить довгим рогом, і його швидкі точні рухи здавалися напрочуд легкими. Я схвильовано дивився на нього.

— От перейде потік, — мовив Старий, — і можна стріляти.

М'Кола тицьнув мені спрінгфілда, і я відкрив затвор, щоб

упевнитись, що рушниця заряджена кулями. Носоріг зник з очей, але шлях його було видно за коливанням високої трави.

— Як ви гадаєте, далеко до нього?

— Та ярдів триста.

— Зараз покладу цього поганця.

Я вдивлявся в траву, а сам зусиллям волі узяв себе в руки, приборкав хвилювання, мовби закрив якийсь клапан, прибираючи отієї незворушності, необхідної для пострілу.

Ось він знову з’явився, збіг на мілке, всипане галькою дно ііотічка. Думаючи» тільки про те, що він досяжний для влучного пострілу, я прицілився, взявши трошки наперед носорога й натис на спуск. Я чув, як ляснула куля, і бачив, як носоріг хитнувся Н£ бігу. З голосним форканням він кинувся вперед, розбризкуючи воДу. Я вистрелив знову, і позад нього знявся невеличкий фонтанчик, потім іще раз, коли він заходив у траву — і, видно, знову яе влучив.

— Піга! — вигукнув М'Кола. — Піга!

Друпі теж підтвердив цю думку.

— То ви влучили в нього? — спитав Старий.

— Не інакше, — відповів я. — Гадаю, він мій.

Друпі вже біг за носорогом, а я, перезарядивши рушницю, теж кинувся слідом. Півтабору бігло через пагорби, галасуючи й розмахуючи руками. Носоріг пробіг перед ними й подався понад берегом туди, де ліс спускався до самої долини.

Надійшли Старий і Мама. Старий ніс свою дубельтівку, а М'Кола — мою рушницю.

— Друпі розшукає слід, — сказав Старий. — М’Кола присягає, що ви влучили.

— Піга! — сказав М'Кола.