Розділ «ШВЕЙЦАРІЇ — З ПОВАГОЮ»

— Чого бажаєте, сер?

— Вас, — сказав він.

— Не треба так жартувати зі мною.

— А я не жартую.

— То не треба взагалі такого казати.

— Я не маю часу на балачки, — мовив містер Війлер. — Експрес прибуває через сорок хвилин. Якщо ви підете зі мною наго-ру, я дам вам сто франків.

— Як не соромно казати такі речі, сер. Ось я зараз гукну носія, нехай поговорить з вами.

— Мені не потрібен носій, — сказав містер Війлер. — Ні носій, ні поліцай, ні жоден з тих хлопців, що торгують сигаретами. Мені потрібні ви.

— Якщо ви й далі таке говоритимете, вам доведеться вийти звідси. Тут не місце для таких розмов.

— А чого ж ви стоїте? Якби ви пішли, мені б не було до кого говорити.

Офіціантка відійшла. Містер Війлер стежив, чи вона не спиниться коло носіїв. Вона не спинилася.

— Mademoiselle! [10] — гукнув він. Офіціантка підійшла. — Принесіть мені, будь ласка, пляшку сіонського.

— Хвилиночку, сер.

Містер Війлер дивився, як вона вийшла, тоді повернулася з вином і поставила його на столик. Він позирнув на стінний годинник.

— Я дам вам двісті франків, — сказав він.

— Прошу вас, облиште ці розмови.

— Двісті франків — неабиякі гроші.

— Щоб ви не говорив такі речі! — відказала офіціантка. Вона аж почала плутатись в англійській мові.

Містер Війлер допитливо глянув на неї,

— Двісті франків.